ПЕРЕДУМОВА РОЗВИТКУ.

З 2 пол. ХІХ ст. починається глобальне формування в Україні туристичних районів. Цілком природно, що першим таким регіоном був Крим.

У 1783 р. півострів Крим став складовою частиною Російської імперії. Царський уряд щедро роздавав землі поміщикам і чиновникам, зобов’язуючи заселяти їх кріпаками з центральних і українських губерній. Згодом було дозволено прописувати селян-кріпаків. Крім того запрошували й іноземних поселенців. Першими були німці й болгари. Так у 1841 р. у Сімферопольському і Феодосійському повітах налічувалось 10 колоній – 3969 чоловік. Усім без винятку надавались тільки – звільнення від усяких податків і повинності на 8-10 років, позичка на переїзд і великі ділянки землі.

Політика уряду, спрямована на прискорене господарське освоєння краю, виправдала себе. За короткий час набули розвитку й піднесення багато галузей с/г промисловості. З 1824 по 1848 роки прокладається гірське шосе, а 1861 р. уже йде залізничне будівництво. Усе це створювало передумови для “курортного” освоєння краю.

Особливо привабливою тут була розмаїтність кліматичних зон: помірно континентальний клімат степового Криму з його невисокою вологістю, - гірський Крим, з яскраво вираженими кліматичними поясами;

Субтропічний, середземноморського типу клімат Південко берега з тривалою сухою осінню та зоною ультрафіолетового комфорту.

Крім того понад 1000 джерел мінеральних вод, численні грязьові джерела, величезна кількість винограду – усе це сприяло популяризації півострова.

Початок курортного будівництва припав на 70-ті роки того ж століття. За ініціативою земств, лікарських та інших громадських організацій, приватних осіб, практично без фінансової допомоги уряду почали відкриватися санаторії вздовж усього узбережжя.

Аристократія і велика буржуазія обрали для палаців і дач головним чином Південний берег Криму. Готелі й пансіонати, що перебували в приватному володінні, експлуатувалися переважно в літній сезон.

Усього в дореволюційній Росії було 36 курортів, 60 санаторіїв на 300 місць. При цьому кожен курорт мав специфічні особливості забудови міст, організації відпочинку та лікування.

Непомітне поселення Ялта, що в 1802 році налічувало 13 рибальських будиночків, поступово стає центром усього узбережжя. Розвитку Ялти сприяло будівництво в 1832-37 рр. гравійної дороги Алушта-Сімферополь, яку в 1847 р. продовжили до Севастополя. 17 вересня 1837 р. імператор Микола І надав поселенню статус міста.

Герб міста Ялта з’явився в 1845 році: на блакитному фоні, що символізував море, розміщувались навхрест дві золоті гілки – лаврова й виноградна.

У 1843 році затверджується проект забудови нової частини міста, автором якого був архітектор Ешшман. Починається будівництво фешенебельних готелів, великих магазинів, приватних дач і лікарень. Ялта стає гомінким буржуазно-аристократичним курортом. Біля витоків зародження курорту стояв відомий російських вчений С.П.Боткін. За його рекомендацією представники царської династії Романових купують поблизу Ялти маєток Ліва дію.

Отже, Ялта – курорт значно молодший, ніж Ялта – місто. Різниця в їхньому віці – понад чверть століття. Ялту починають називати “Російською Ніццою” і “Російською Рив’єрою”.

У 1900 році у приватному будинку на околиці Ялти добродійне товариство міста за участю А.Чехова, Л.Толстого, О.Горького побудувало насіонат “Яузлар” на 20 місць. У 1901-02 рр. було відкрито дитячий санаторій в Алупці.

У 1915 р. майже всі курортні заклади міста – 5 санаторіїв на 169 місць, клінічна дитяча колонія, притулок на 24 місця для хворих на туберкульоз – бути платними. До послуг заможних клієнтів були 14 готелів на 800 номерів. З комфортабельних приватних санаторіїв і 5 пансіонатів.

Упродовж літнього сезону тут вирувало життя, а коли курортники роз’їжджались, місто ставало тихим, провінційним, заклади відпочинку і магазини здебільшого зачинялись. Власне таку долю мають усі подібні міста.

У сусідній Алушті в 1864 році у 120 дворах жило 763 особи; у 1902 р. населення зросло до 2800 чоловік. Однак містечко як курорт було невеселим видовищем: удень немощена набережна тонула в клубах пилюки, а ввечері стояла суцільна пітьма.

У 1904 р. Алуштинське товариство курортного благоустрою склало план поліпшення дорожнього та інших господарств. Однак цей план не було реалізовано.

З кінця ХІХ ст.. найкращим місцем для морських купань вважалася Євпаторія. “Тутешнє морське купання таке, що, напевно, кращого не знайдеш у всьому світі” – писала Л. Українка. Крим вона відвідувала неодноразово – у 1890, 1891 і 1907 роках, намагаючись вилікуватись від кісткового туберкульозу.

Саме Монакське озеро з його цілющими грязями принесло Євпаторії велику популярність. І, як не дивно, першим, кому спало на думку “робити на цьому гроші “був... охоронець соляного промислу Д.Дугачьов, який побудував примітивну лікарню, де хворих приймали за плату.

У 1890 році територія з грязями перешли до Таврійського губернського земства. Було побудовано дві нові грязелікарні, готель літнього типу на 70 номерів, парк з двома ставками. У 1912 р. було відкритий Цандерівський інститут, що готував лікарів-больнеологів.

Взагалі є будівництво Євпаторії як курорту мало стихійний характер. Завдяки ініціативі окремих підприємців у 1905 р. було введено в дію першу приватну здравницю “Приморський санаторій”, а через 4 роки – два приватних медичних пляжі. У 1911-14 рр. побудували санаторії і великий готель “Дюльбер”, а у 1913 році – ще 7 приватних санаторіїв на 400 ліжок. З 1893 р. велося інтенсивне дачне будівництво.

Лікувальні властивості лакських мінеральних грязей здавна привертали увагу російських мандрівників і дослідників. Про це згадується ще в працях академіка Д.І.Сумароква (1799 р.). Що ж стосується лікування. То воно завжди було джерелом прибутку місцевих мулл. У 1827 р. тут було відкрито першу лікарню, через 5 років – готель для хворих на 20 номерів. Про користь