Відсутність в 1989-97 рр. структур і важелів державного регулювання туризму в Україні призвела до руйнування важливих складових частин інфраструктури галузі, розпаду соціально орієнтованого внутрішнього туризму, відпливу значних валютних коштів закордон, а також до погіршення матеріально-технічної бази. Було порушено систему напрацьованих зв’язків і турів, підготовки й використання досвідчених кадрів. Якщо в кінці 80-х рр. Україну щороку відвідувало понад 500 тис. іноземних туристів, то в 1992 р. – лише 400, а в 1997 – 120 тис. чоловік. Раз що з тим 10 млн. українських громадян виїжджало за кордон переважно за так званими “шоп-турами”. Внаслідок цього держава в 1989-97 рр. втратила майже80% валютних прибутків від іноземного туризму.

Призупиненню цього негативного процесу сприяли вжиті урядом заходи. Крім того, у 1997 році Україну прийнято дійсним членом до Всесвітньої туристської організації (ВТО), а у вересні 1999 року на 13-й генеральній асамблеї ВТО у м. Сант-Яго (Чилі) обрано до керівного органу ВТО – Виконавчої Ради. До Ділової Ради. До Ділової Ради увійшли Київський інститут (нині університет) туризму, економіки і права та готельний комплекс “Дніпро”.

У 2000 році Україну відвідали 4,4 млн. іноземних туристів, а якщо розглянути динаміку останніх років, коли за рекомендаціями ВТО було запроваджено методику статистичної звітності, то вона має такий вигляд: 1994 р. – 3,6 млн. туристів; 1995 р. – 3,7; 1996 – 3,9; 1997 – 7,6; 1998 – 6,2; 1999 - 4,2; 2000 – 4,4 млн.

Постійні зміни в динаміці потоку іноземних туриств до України зумовлені низкою чинників: зокрема:

загальною економічною ситуацією в Україні, погіршення якої призвело до зниження інтересу потенційних ділових партнерів і, як наслідок, скорочення обсягів “ділового туризму”;

невирішеністю проблем, пов’язані з механізмом тримання віз для в’їзду в Україну, та високою ціною віз та консульських зборів;

високими цінами на туристські послуги в Україні порівняно з країнами аналогічних туристсько-рекреаційних можливостей;

відсутністю належної реклами туристсько-рекреаційних можливостей України на державному рівні;

відсутністю системи реалізації послуг іноземним туристам санаторно-курортними закладами.

Визначними подіями 2000 року, що мали або матимуть у майбутньому вплив на туристичну галузь в Україні, були:

Прийняття змін до закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”.

Парламентські слухання “Про стан і перспективи розвитку туризму в Україні”.

Активна діяльність громадських туристичних організацій України, створення Всеукраїнського союзу працівників асоціацій, підприємств та організацій туристичної сфери. (УкрСоюзТур).

Проведення VІІ Міжнародного туристичного салону “Україна 2000”.

Основні статистичні показники розвитку туристичної галузі в Криму в 1997-2002 р.

Показник | Рік

1997 | 1998 | 1999 | 2000 | 2001 | 2002

1. Кількість туристів, які відвідали АР Крим млн. осіб. | 1,2 | 1,22 | 3,6 | 2,48 | 1,18 | 1,35

2. Кількість внутрішніх туристів по АР Крим. | 0,17 | 0,15 | 0,16 | 0,16 | 0,19 | 0,38

Обсяг наданих в Криму туристичних та суміжних послуг, розрахованих за методикою ВТО.

Показник | Рік

1997 | 1998 | 1999 | 2000 | 2001 | 2002

Обсяг наданих послуг млрд. грн. | - | - | 3,9 | 4,1 | 7,6 | 8,5

Млрд. дол. США | 1,18 | 1,02 | 1,49 | 1,57 | 2,09 | 2,88

Зовнішньоторговельний обіг млрд. дол. США | 12,4 | 19,2 | 18,95 | 16,09 | 17,1 | 19,3

(4) Передумови розвитку і розміщення рекреаційного комплексу

Специфіка економіко-географічного положення. сприятливі кліматичні умови, наявність кваліфікованих трудових ресурсів – усе це вплинуло на загальний розвиток АР Крим, як цілісного рекреаційного, агропромислового та територіально господарського об’єкту України. Економіка АР Крим базується на машинобудування (насамперед, суднобудування і судноремонт, сільськогосподарське машинобудування), харчовій промисловості, зерновому господарстві, виноградарстві, курортному господарстві, морському транспорті.

Природні передумови формування комплексу. Взагалі інтеграція природно-ресурсного потенціалу Криму не висока – лише 9,8% загальноукраїнського, це пояснюється відносною бідністю на корисні копалини. Але є два фактори, які компенсують дефіцит мінеральних ресурсів: це – теплий клімат і море.

Перший – сприяв формуванню потужного агропромислового комплексу з південною специфікацією. Вихід до моря, крім рекреаційного значення. має велике економічне: завдяки цьому в районі сформувались припортові комплекси, які працюють як на українській сировині (зерно, цукор, риба – переробляють і вивозять в інші регіони країни і за кордон), так і на довізнічі з інших країн (аміак, суперфосфатна кислота, чай, значною мірою тютюн, нафта, бавовна, джгут). Завдяки морю, однією з важливих галузей стало суднобудування.

Щодо природного Криму Кримська гірська фізико-географічна область знаходиться на півдні Кримського півострова. Простягається вона вздовж північного узбережжя Чорного моря на 180 км. від мису Херсонес до м. Феодосії. На півночі гірська система межує із степовою зоною, а на півдні омивається водами незамерзаючого Чорного моря. Кримські гори є складчасто-бриловою системою альпійської геосинклінальної зони. Формування Кримської складчастої області почалось ще в мезозойську еру. В кайнозої на межі палеогенового і неогенового періоду, внаслідок альпійської складчастості, гірський Крим піднявся на висоту понад 1500 м. Потім відбувалися ерозійні розчленування південних схилів гір і врізання річкових далин. Нові підняття в Криму спостерігались в кінці неогену – на початку антропогену і супроводжувались значними розламами.

Кримські гори складаються з трьох паралельних пасм – Головного, Внутрішнього і Зовнішнього.

Зовнішнє пасмо (північне) – найнижче (250-350 м). Воно у північному напрямку поступово переходить у рівнину. Внутрішнє (середнє) пасмо має висоту 400-600 м. Найвищим є Головне пасмо (південне) – 1200-1500 м, яке круто, майже вертикально