Село Студійка належить до калузького р-ну Івано-Франківської області. Протягом свого існування назва села змінювалась. Є згадка, що в 1451 р. село називалося Студонка, де в той час власниками були Якуб і Мирослав з Вайнилова (взято з архівних даних, автор Ретечеслав Дамбовскі “Поділ адміністративний воєводства Руського і Волзького XV віку). Пізніше село називалося Студянка.

За переказами на території села була криничка з дуже холодною (студеною) водою. Тому перші поселенці назвали село Студінкою. Місце, де була криничка збереглося, зараз тут проживає сім’я Овчар І. І.

Щодо цього періоду збереглися такі архівні дані: Шляхтич з Хочина признав, що винен шляхтичеві Станіславу Кердею за 60 угорських флоринтів половину села Студійка і половину лук, що належать до згаданого села. Цю половину Станіслав і буде держати як застав до повної сплати флоринів (Городські й земські акти т. 19 ст. 215 15.ІХ.1488р.).

За переказами старожилів: Стус Ф. М., Вошки М. Г. Відомо, що найперші панські палаци знаходились на північній частині села біля лісу, де зараз поле Токарів, а де живе Пристай М. С. Була панська ґуральня, яку люди назвали “баня”, де і досі збереглися рештки фундаменту, а назва цієї місцевості зараз називається “забаня”. Ці панські будинки були спалені і зруйновані.

В XV-XVII ст.. територія нашого краю неодноразово піддавалась нападам татарської орди. В 1617 був один з найбільших нападів. Калуш і довколишні села були спалені дощенту, в полон потрапило багато людей.

Не обминула Калущину і Хмельниччина. Польська шляхта жорстоко розправлялася з учасниками визвольних змагань.

В 1857 р. жила поміщиця Сабіна Кожемінська. В той час проживала 860 чоловік. Було в неї орної землі 460 моргів, лугів і городів 130 моргів, пасовиськ 208 моргів, лісів 536 моргів, в селян було орної землі 570 моргів, луків 520 моргів, лісу – 2. В 1888р. в с. Студійка було 139 будинків, 928 жителів, 51 житель на території двору.

В селі в той час була церква, школа, каса позичкова з капіталом 368 злотих.

Після зруйнування невідомо з яких причин панського палацу, був побудований інший (у центрі села де була колгоспна контора). Про дату його будівництва точно невідомо, але про його спалення в час першої світової війни в 1917р. по причині воєнних подій розповідають такі жителі села: Бульбан Ф. П., Бринчак П. Ф., Машталір І. М.

З переказів згаданих людей відомо, що в цих палатах жив поміщик поляк Ян Скаржинські, який помер 1906р. відомо, що в 1900р. село нараховувало 1133 чоловік. З них чоловіків 546, жінок 584. На 1921 в елі було будинків 241, загальне населення 1193. З українців 1155 поляків 27, євреїв – 11 (з книги “Скровіц місцевості жечі Посполитой. Польські, т. XIV, воєводство Станіславське” Варшава. 1923)

В 1926 на віддалі 1км. від села на пн.захід виник хутір Парцеляція. В той час польський уряд насаджував своїх осадників-мазурів, які одержали землі від держави безплатно, або за мізерну плату. Тут жили такі осадники, як Барановський в якого біля хати був рибний став на площі 0,16га Ніщинський, який був війтом, Ясінський та ін.

Сільська влада підпорядковувалась районному староству, очолюваному поляками. Староста скликав війтів для вирішення різних питань, зокрема додатково питання. Сплачувалися6 шарварок (дорожний податок) і за поле. Сума податку становила 15-20 злотих (добра корова коштувала 15 злотих).

За несплату податку екзекутори забрили з хати цінне майно. Після смерті Пілсудського політика щодо України погіршилась. Організовувались волості, посада війта змінилась на посаду солтиса.

Українці володіли наділами від 2 до 5 моргів. Приблизно третя частина селян не мала ані поля, ні коней працювала в наймах.

Найбільші землі мали євреї Цукерберг, Райтер, Ильо (8га), Хуна, Сухарт.

Наймит – їздовий у єврея називався формал, за роботу одержував 0,25га. Города (поки служив) пасовисько на все літо, 10 метрів дров, 1т. сіна. У цукерберга було 8 пар коней англійської породи. 60-70 голів худоби м’ясних і молочних порід. Корови, які відгодовувались на м’ясо, стояли на стайні. М’ясо, сіно здавалось для потреб польського війська. Ціна залежала від якості, в середньому 150 злотих за 20 моргів. Заможні селяни мали не лише орну землю, а і ліс. Наприклад, Каштабарині мали 6 моргів поля і 5 моргів лісу. Жиди і ксьондз здавали на снівку сінокоси (за 50%).

В селі існувала школа. Її відвідували за бажанням. В 20-х роках вона розміщувалась в невеликому одноповерховому будинку, що складався з двох кімнат. Це була початкова школа. Її директор був Михайло Бурлацький. Релігію викладав М. Чернеча.

В 1926 почалось будівництво сучасного приміщення школи, і в 1932 силами громади, добудовано. Освіта була чотирирічною. В школі навчалось близько 80-тис дітей. В 1929-30рр. Директором школи був Коваль. Він відкрив 6-річну школу. Вивчалась польська мова, природа і географія Польщі, українська мова.

Організацій в школі не було. В селі були організації від “просвіти”: “Вишкіл хліборобської молоді”, “Вишкіл рідної школи”, самоосвітній гурток. Діяльність цих гуртків не переслідувалась поляками. ставились вистави. Керували грутками Вошка М., Цимбаліст ний І., Дмитрів І.

В селі існував чоловічий, жіночий, мішаний хор союзу українок. На добровільний началах ними керував Цимбалістий І. (секретар “Просвіти”). Освіту здобув самотужки, нотну грамоту здобув від сина вчителя Бурлацького. Виступаючи на оглядах в Калуші, Войникові. Проводились ігри, грав оркестр, організовувалась карусель, фізичні вправи.. досвід на проведення фестон одержували в Калуші. Молодь вдягалась в