А життя ще не було. Було все ніби гарно. Дитинство, школа, навіть робота, вечори, дружба, все було. Старости теж.

Весілля назначали за тиждень після провідної неділі. Готуватися почали по оба боки, береги Пруту до весілля, а життя мало бути щасливим.

А тут треба, чи втома жорстокого вітчима, чи примітивний гонор егоїста, тупої людини, витворила не повториме.

Узнав, що мала у стані, напившись, розлютився і з тваринячою жорстокістю (грубістю) безпощадно побив дівча. Удари наносив на саме болюче і ніжне місце дівчини. Зашена на довший час, дівча втратило свідомість, стікшою кров’ю завезли до цієї палати.

І вже коли молоду дівчину в ліжку наділи в шлюбне вбрання та почалося благословення (в присутності молодого, сватів мати та дружок) в дівчини появилася пам’ять. З появою пам’яті і прозвучали три слова: "Дайте роздам дари". При безсилому русі до людей, наступила страшна хвилина.

Всі присутні і ті, що п обидва береги Пруту, прийнялися справляти весілля і похорон разом.

25.05.88.

Тяжкий туман.

Всі си лагодили до церкви, яку відкрили всього два роки тому. Це не церква, це каплиця, велика каплиця, вона була в певний період місцем заховання для священнослужителів, може та резиденцією священних мужів.

А Паску святити будуть дуже рано. Служба Божа почнеться серед ночі о 1.00 годині. Плащів ницю будуть виносити о третій.

У селі змінилася влада, зменшили платню за електрику. На "цісарській" положили асфальт. Побили хати, паркани, в вночі по включали світла по центральній та бокових вулицях.

Кажуть, що через Шлепкову уже риють рів, тягнуть ??????.

Повітря чисте-чисте, лишень у газдів, в котрих є свині, несуться запахи ніби дома, або в колгоспній стайні (все стікає в шанці по оба боки дороги-вулиці).

Дальше процедура за давним звичаєм. Коло церкви робиться враження душевної величі, чудового відчуття. А каплі свяченої води, що падають у кошики із паскою та на обличчя присутніх робить неповториме.

Кошики та люд шикується навкруги фундаменту по центу церковної території.

А церква була велика, висока, але блискавка – грім серед ночі вдарили в дерев’яну святиню, поки збіглися люди, майже все згоріло.

Дальше. Ніч. Горять свічки. Зверху у небі на темно-синьому фоні повний-повний місяць. Хор мішаний, процесія. Діти. Нові дзвони установили.

Одним словом чудо, особливо тим, хто довший час не мали цього і тим особливо хто ніколи подібного не бачив. Адже то більше 50 років.

Усі щасливі, веселі, навіть не втомлені від неспаної ночі з гарно вишитими рушниками на кошиках, розходився люд по своїх хатинах, не гірше прибраних.

І тут ні звідки, але з боку сусіднього села почав насуватися не привичний туман. Розповсюджувався ніби, як мряка, що характерно для села.

Правда, тут була різниця в коморі та поведінці. Стелився дуже низько по долинах.

Село все в долині між горбами. Спочатку заповнилась "левада", дальше "лозина", "цісарська", "додатки" навіть "гора".

Дихати стало зовсім тяжко. В горлі сохло, визивався кашель. "У нас рідко, але таке буває, що того боку нападає тяжкий туман, але це не мряка. Він лягає дуже густий і тяжкий, але навіть на асфальті не мокро."

Через годину на село засвітило велике червоне-червоне, навіть дуже червоне сонце. А місяць, що видів усе, зблід, як бліднуть люди у нашому селі та прогресують хвороби.

"Христос Воскрес!" 16.04.90

Це просто результат експериментів нової технології на Коломийському сірководневому кар’єрі.

Незвичайний похорон.

На Різдво, як у кожній милій та дорогій сім’ї всі здалека і з близька, стараються святий вечір зустрічати у найдорожчій батьківській хаті.

Там віддається шана до Христового народження, згадують всіх, тих хто уже ніколи не сяде за стіл святої вечері, усіх хто далеко і не зміг приїхати додому.

Моляться пам’яті померлих та за здоров’я живих.

Два роки тому почали відкривати церкви. Закриті і понищені, пограбовані були більше тридцяти років тому.

З не аби якою цікавістю приїжджають до рідних гнізд діти, емігранти 40-60 років. Правда, то уже батьки з дітьми.

Але в батьків завжди діти залишаються дітьми та онуками.

В нашу хату теж час від часу заглядала радість. Приїхала дочка до материнської світлиці сама пізніше з чоловіком, донечкою, а ще пізніше із сином.

Доня гарною дівчиною була на вроду та ласку. Заміж виходила в місті за теж вродливого хлопця. А внучка, то просто із чистого неба, та зрілого колосся ячменю, або пшениці. Струнка, височенька, тіло лише починає набирати дівочі форми, очі величенькі голубі, а волосся золоте на чудо. Коса довга, товста десь в пояс. Чекала баба з осені цієї зустрічі, та надивитися на цю косу, про яку не могла нахвалитися сусідам.

Повечеряли… Здихнули тяжко… То що там у вас у місті сталося, що, хворіють (слабують) діти?

Нічого не сталося, ми приїхали до Вас з своїми і хочемо на певний час залишитися. О це буде для нас радости, хоч на ????. Ми собі раду дамо…

Прийшли колядники маленькі, більші, і навіть вертеп. Плату з не аби якою цікавістю виносила Оксанка і завжди відчувала, як діти і дорослі звертали увагу на її чудову косу, що поважно гойдалася на її спині.

Вечір закінчився, розмістилися на нічліг (по можливості). Внуків ближче до тепла, у кухні. Зима є зима.

І раптом рано писк і крик. Бабцю, мамо, татку моя оса залишалася в ліжку. На несподіваний крики збіглися всі. В страшному стані, у біленькій сорочині в сльозах тремтіло те "щасливе" дитя, а на білій подушці лежала поважно, розплетена з маленькими боковими