Це "поломничество". До сектора 3 КПП на кожному куті волонтери. Тут були уже туалети. На віддалі. Оригінальні. Багата Європа!

І сонце, а болото тисячами людей перемішане – розчин для штукатурки. По 3 коп. пакетики на ноги. Сонце – ранок. Учора під вечір прилетів літак – то Кучма прилетів. Машини Папи та Кучми. Звучать літургії усіх хорів. Висвячення священнослужетилів. Промова Папи та Львівських єпископів, Кучми. Звучать літургії. Пішло причастіє то диво. Причастиє по рецепту Папи. У кожному секторі 4 служителів. І знову дощ. Нізвідки дощ, дуже рясний, навіть гроза.

2002р.

Приз іде тягарем

Він може буде ще потрібний

Хай живе життя.

Л. Українка

Повернувся наш емігрант (безперечно із Канади). Трохи вбрання інакше, бо був трохи довше, ніж ті хто швидко верталися. Зайшов до Хатини, що була забита дошками. А у цій хаті були ще бідніші. І думка. Є трохи грошей, а тоді іде. То може буде життя. сів на призьбі, помолився тай думки…

Почали сходитися бувші газди та газдині. Вітання одних, других. То, як ти Миколо? Як там?

Там, як там. Але вернувся до роботи. Ну а решту іде тягаровим. А що там. Уздрите.

Ну а у Вас що?

Йой, йой поля забрали до колгоспу. Межі розорали. Усіх коней та інвентар забрали. Від колісниці, плуга, борони, орчика, клювака перевіряли – усе забрали. А хто ховав, або не хотів давати – усі в Сибіру від 10 до 25 років. Тут ще "допомогла" війна. Стригли під одну мірку. Ну то сядемо, як "годиться". Довгі розмови не потрібні. Думки, думки чого я си вернув? Боже.

А зараз ще тягар прийде, то уся моя робота піде марно.

Можно "розумом" поїхати. Краще щоби там лишився. Чи краще не знаю. Але тяжко бути без дому, без цего повітря, без цего духу.

Прийшов тягар. Відкрили куфер-нівроку. А в куфері – то аж дивно. Розібраний, уже удосконалений плуг, колісниця, борони, взагалі усе для земельних робіт.

Тут зразу! Не показуй, бо сконфіскують.

Заховали, закопали. Але продали свої своїм. Перерили, перенишпорили – не знайшли, як не знайшли той файний дзвін із дзвіниці нашого села.

Все ніби добре, лишень Дідо засумував за полем, інвентарем, що гниє, та даремну роботу.

А люди сміються, докоряють, доказують, що зараз все інакше, того уже не треба.

Пройшов час. Дідо постаріли, мама говорили. Приходили онуки старшої дочки, більше не застав нікого. І час змінився та і влада. Роздамо землю. Хто кілька хотів, а чим обробляти? Колгосп розпався, техніку розтягнули, коней майже не було. Річка та й ????.

І згадали про дідовий скарб – діда пророка. Кроками сюди, туди, глибше – є. Радіють ідти за розум діда-передвісника.

Онуки зараз поки що найкращі газди села – а Дідові пам’ять Є!

08.2004р.

Маленький сувенір.

Приємно, гірко за зависть до мене. З великою любов’ю. Час інколи не досягає, може і брак розуму, може лише і пам’яті.

Все кудись летить. У летить з такою швидкістю, не пішому, а воно лежить, не в наших силах навіть бути в ланці заднім.

Дитина. Малий син, щось трохи хворів, хворіло серйозно. Щось у легенях. Бігати, швидко ходити, на певні горби цій людині було трудно.

Час від часу було трохи заглушено. Робота, розмова, знову лікарня. Вибачення, сварка, горілка була раніше "особняком", а тут уже не "зя".

У хворого… Маю багато часу, добре що ти малюєш, а я баян та шр???? здається це також добре. Розмова при відвідуванні хворого.

Зачекай, за тебе я думав. Була мода із сірників будувати, видумувати, робити. Там і Ломоносова університет, мовзолей, козацькі курені, а церкви – усіх регіонів, стилів – своєрідний музей. Люди розумні. В присутності. А тобі я придумав та побудував. Із сірників мені дарують сувенірник – хатина із верандою, сходами, трьохкімнатна!!! То таки файно!!! Але дякую і ніби байдуже! Не стало архітектора-будівничого.

А як подивився – скільки там роботи! Мовчу. Будьмо завжди справедливими до любої речі яку Вам дарують від щирої душі та з любов’ю.

Резюме. Спочатку може бути байдуже, все а час цінить річ, розмову, повагу, береже пам’ять, про душевну людину. Думаймо!

2005р.

Я не гола, не бездітна, не одинока!

Так! На мені немає ковдри, одіяла і покривала немає. Алея горда! Тут я не сама, недалеко піп Іван, не далеко брати та сестри.

Ну а вже коли говорю з Небесами (моїми, ніхто не знає, Богами, вітру, дощу, громи) то мене накривають покривалом миють, чешуть, витирають, сушать. Цього з землі не видно. Покривало густе, хмари через нього не видно коли іде "нарада". Про що там говориться знають лише присутні на сесії чи нараді. Другим істину знати – зясь! Це уже не рік, сто і тисячоліття тому це я і горда!

Але рада, щодо моєї "плоті" приходить майже щоденно. Мало багато, а другий раз дуже багато. Я рада від душі. Сама собі. І вам буває гірко, або весело, а у Нас тут теж свій порядок.

Коли ви є, коли не має а наради у нас завжди.

Тут б’ють, сварять, миють, гладять, чешуть і тому я така. Ще говорять, що я бездітна. Вибачте. Не сама я ще маю дітей. Три хлопчики беруть з моїх грудей початок. А було їх п’ятеро, ще дві дівчинки дочки. Так. Це Прут та два Черемоші. По віку