Якого ж горя і туги приніс цей, ранок для малої, батьків та округи…

В незвичній труні у квітах лежала краса – коса з якою прощалася її господинька. А позаду стояв увесь навколишній люд, що ховав наслідок Чернівецької зарази.

06.07.90

Не обраний депутат

Прийшла гласність, демократизація, працюють усі форми інформації. Всюди і майже всі обговорюють стан дій в державі.

А чи можна було колись знати, що в простого народу сховали такі великі знання і уміння переконати навколишніх своїми помислами та упевненнями.

Час перед заходом сонця. За велику гору Могилу ховається багряно-червоний круг, немов прощається – напрочуд милим селом, та людьми. Весняна пора, небо чисте, голубе, високе а лісок як наречена то там, то там заквітчався білими квітами розцвивших черешень.

І тут ні звідки, а???????? всі. І роблять так, як за границев. Я знаю все, - слухаю ????? радія. А чого думаєте вже цего року справляєм парастаси на гробах. І чого квитанції платим по три рублі, а не п’ять.

Усюди іде "перестройка". А що за молодь пішла. "До Вас я не маю нічого: "Але порядок буде – не буде держава си гойдати. Не будут люди заливати собі очі, все таки буде порядок. А куди іде молодь. Вона нічого не знає, вона не хоче нічого знати. Он там той, а та… боже, що си робит.

Ми зараз на цвинтарі, я собі сіла на гріб. Не можна. Мені вже все можна, але знаю, що не добре. Хочу бути депутатом і всьо всім розказати як бути дальше.

Ви хоч знаєте хто я Вам?

Та тітка. О чуєте я їм тітка, – я Вам вуйна. Вибачилися і з часом розпитали про вуйка та дітей, а їх було четверо.

Відповідь була: "Що?".

Ади та ледве би віддала, а тепер наплодила внуків, не може собі ради дати.

А я туда не йду.

А той коло хати уже за тридцять і дітько уже не ???????. А малий гарний, робив і ?????, як ровесники, школа, корова, армія, с/г, робота, дівчина і то не та, до цього часу.

А другого привезли, Ви знаєте, і лежит там. І в него була.

А четвертий пішов голий у світ і недаєси знати уже четвертий рік.

Стало гірко на душі і згадалася розмова одного тата, в якого хлопці працювали в Чорнобили, коли сталося нещастя.

І що тато пішки без захисту пішов в обхід постів до самого страшного місця і його слова: "Як я можу! Там мої діти, я мушу ї видіти. Як я без дітей".

Це не ?????? до вуйни.

Дала оцінку, що молодь не цінить, не хоче признавати що є старші і що вони роблять добре.

Не закінчивши бесіду наша вуйна "милосердя" не продавшись, схопилася бо на третій вулиці збирається "рада радників". На порядку денному обговорювати весільні пари веселого травневого місяця 1988.

Наша покутська мадонна

Наша мила, любима, найдорожча – це наша мадонна.

Найдорожчий час у неї, коли одіту у багате шлюбне вбрання, ведуть її по селу під музику. Кожна про це мріє та марить. Ну а музики то "нумери".

Їх традиційно буває троє: скрипка, цимбали та бубен. А вже як почнуть, то усі кидають роботу, та біжать подивитися на молоду та послухати музику. А музика це конкурс на всю околицю. Пам’ятаю музика зведена із сусіднього села скрипаль?

То все ну і тут скрипка, соло, голосно, самовпевнено:

"Будеш їсти, будем пити". Бубен-бас – як бог дасть, так і буде. Весілля, весілля музика звучить, гуляє село. Відбулося ідуть додому.

Скрипка: ми не їли, ми не пили. Бас: А що казав, що так буде, а що казав.

А дальше у нашої мадонни любов, тепло, материнство, плітки, писанки, вишиванки а основне робота, хатня, худобина, городнина. Робота та робота.

Все це нашим матерям сивим, дівчатам чорнобривим та і тим молоденьким присвячую а що хочете виглядати файно то любіть, довго живіть у добрі та злагоді, але спокою буде мало.

Дітям та матерям війни

Кінець зими, тільки де-не-де із під снігу, при сонці появляється зелена-зелена трава. Де трава там і підсніжники.

Картинка. Дві убогі хатинки. Вікна маленькі, рами на четверо, але одне проти другого. Протерши заплакані шибки а там з одного та другого вікна діти. Розсміялися та босими повибігали. Нарвали чічок, тай бігом до захти. Через віконця показали ті гарні квіти. Хто скільки устиг нарвати! Посміялися, лишилися веселі.

Весна. Картинка. Заколосилися поля. Одне поле було засіяне осіннім житом. Виросло рівненько-рівненько. А колір зелений, навіть темно-зелений почало колоситися. А вітер як подує, то не треба море дивитися. Тут лан витворює такі хвилі, нахиляються, переливаються такою масою – ну хто вивчав море то різниця лишень у кольорів та глибині, ну а так образно різниці немає. Лише одна, що ці хвилі заквітчані червоними маками та голубими – ????, волошками.

Ні звідси, ні звідки біжать двоє дітей уже трохи більші, біжать по житу, куди не знають, веселі, щасливі. Нарвали польових квітів. Куди їх гнало, куди не знати, бо із жита їх голови можна було б видіти. У дівчинки, уже почали акуратно набиратися анатомічні форми, та і коса розплетена розліталася від вітру, як у Венери, а може у Афродіти, ні у Венери.

Ну а малий, як бахур, такого дерева в околиці не було, щоб він не заліз, щоб там не був.

За якусь грудку землі дівча зашпорталося та впало. Крикнуло.