Дальше… Треба води. Води треба! Десь на одинадцятому метрі почалась слизити вода. Як дендя пили ту воду! Пили ми на горі. Уже всі – то була сама смачна, здорова, свіжа брудна і чиста – наша вода.

Буде життя – сказали дендя перехрестилися.

До цього часу криниця не висихає. Але треба було б почистити, оце не проблема.

Богу дякуємо, що попали на джерело із здоровою, смачною водою. Усім хто копає криниці – здоров’я та пам’ять про них. Від спраги та втоми по потребі – пийте здорову, чисту, джерельну воду. Організму це необхідно! Амінь.

2002р.

Щасливий небіжчик.

На початку 90-х років жити в краю стало неспокійно. В селах, районах області відбуваються мітинги. Передвиборча стихія до місцевих, районних, обласних Рад. Все ніби на вулкані.

Втрата авторитету партії. Піднімають національні прапори, встановлюють інформаційні куби. Все ніби так повинно бути. Але мамине серце тремтить і очі бігають, ніби шукають щось надійне і сказати правду, що відчуває. На своїй долі є великий відбиток подій 40-х років, коли з двома малими "???????" на руках переховувала мов та пташка в різних "гніздах".

Форму і зброю тато носили по Європі. Контузія, втома закрила очі великому страждальнику.

А мати переживає про ситуацію, та долю своїх хлопців. Що підлягають вони мобілізації, чого вона дуже не хоче і із завістю думає про небіжчика, що він не буде бачити того, що не дай бог може статися.

"Щасливий небіжчик, що не буде видіти дітей у страшні часи".

18.04.90

В Канаді теж було не легко

(розмова нащадків про своїх предків, що виїхали за океан)

Продали кавалок поля на Макотяпови трохи родина склала і відправили нашого краяна, родича до Канади.

Дома бідність велика, діти, дружина, сльози і обов’язок без газди – пропадають. А може і не застане. Рішився, то так треба. Ще казав, їду лин на рік, бо вижу, що лишаю. Листа не було ні одного. Де? Як? Дендя лиш бога просили: би вернувся. Пройшли і свята, і Великдень, а дома лиш молилися за здоров’я газди. Було з ним в дорозі всяко. Приїхали до Америки, де вже були Бас????? із різних країн.

Нашого Миколу, по вигляду, по бесіді і по руках забрав, також нівроку на вигляд Басман, який жив не близько. ????? пристані, де ????? ?????.

То вже було Делано на півночі Канади. Укладений контракт. Микола не сам а з людьми із сусідніх сіл приступив до роботи. Контракт підписаний на оден рік. Робота була, як дома. Всяка. Своє в ?????? Микола си вдав Басману. Басман всю ґаздівську роботу віддав Миколі. Старався бути чемним, а думки про хату домашню не дають спати. Пройшов час. Никола прийшов за розрахунком. Дурне задумав, каже басман. Але контракт є контракт. Візьми платню і пораду. Порада в тому, Миколо що заробив би довіз ????? хоті. Не віре пошті, не віре людям з якими будеш обдиратися додому. Не зашивай доляри в шмаття і куферок не клади. Іди до склепу. Купи собі обутися на два-три нумери більші. Було десь під кінець дня. На полі робили жінка, невістка, і маленький внук. Нене. Бігме, видиш, іде наш дендя. Не по цісарській дорозі, вербами, стежками ішов з малим куферком дендя, чоловік, дід-канадський.

Усі замурувалися. Ніхто не побіг здибати. Слова Ісу! Навіть Слава Богу! Николо де твої доялри? Перші слова жінки. Поштов відпривив? Якщо відпривив поштов, а ти не письменний, то тобі таке написали, що там нема нічого. Гамзю! Будь тихо. Добре що вернувся сів. Роззувся. Обнявси. Розцілувався. Тай каже газдині. "Ганзю, іди подивися в канці, там моє життє". Боже! Дєкуємо тобі за розум, що ти дав Николі. Так. Так. Богови дєкуймо і басману також. Купили трохи більше поля, і молилися богу, і за здоров’я басмана, що в Канаді.

Літо 1990

Богови дєкую.

Вірю, що ніколи ??????

Відповідальності (або совісті)

Повинна бути в кожного, а якщо

Вона уже є то повинен говорити.

А було дальше так. Наш краян вдруге поїхав на заробітки. Але уже узнав, що господар другий, живе ще дальше і платить більше і робота мала , бути трохи тяжча. Правда! До него можна було ???????. Дня все таки шкода. І то пішки наш Никола рішив, піду!...

Ще раз це була далека Північ Канади. Там мало міста кажуть, а була уже??????. Лаштунок собі на дорогу злагодив. Бездорожжя та втома взяли своє. Щоб стати сильнішим подумав про лаштунок. Думаю підогрію свій харч, тай розклав з гілля вогнище, не велике. Де що булов ?????, дещо в консерві, почав гріти. З охороною взявся за їду, і приходить до нього "гість". І знаєте хто? Це був великий не білий, не сірий, а бурий ведмідь. Побачив серед ночі світло і прийшов погрітися. Хвилин п’ять постояв, дрова кінчалися, що були неаставлені на вогнище, сухе дрова і поставив на вогонь. Наш Никола уже не їв, лише дивився. Що си робит. А що робилося в душі, може знати лише оден бог, та Никола. Кожен рух людини фіксувався нежданим гостем. Никола приліг на бік коловогнища, що добре уже розгорілося. Пройшло