Вирок 13 років.

Лише мама ходить по селу та бідкається, що син задурно сидить. Над селом трохи рідше каркають ворони та менше скреготять сороки. Чекають зміни "погоди".

15.09.2004

На передодні виборів

(присвячено В. Ющенку)

Із проповіді священнослужителя.

Ідуть троє чумаків (нарід давний). Напали на них грабіжники, коли поверталися до дому. Ішли степом, містом і голодні ледве тягнуть ноги. Їх троє. Їсти хочуть тай з ні чим вертаються. Між ними один старший, середнющий та молодший. Не говорять. Лишень дивляться на небо, бо дальше великий степ, а ніч може їх застати у дорозі.

І треба. Хлопці, а це що? Куферок. О боже. Може там міна? Не підходь сказав старший. Але що там? Усі троє зірвали замки не великі. Відкривають, а там скарб. О Боже спасіння. Ну що цю річ треба виміняти. Ми ще не далеко від міста посилаємо кого? Не знаю, напевно молодшого – каже старший. Якщо так, то так.

Молодший пігнав. Закупив ніби все. На краю аптека. Ще й туди зайшов. Маленьку пляшечку запропонував аптекар. Малий купив тай біжить до хлопців. Двоє старших за цей час підрахували скарб тай рядяться. Рішення. Уб’ємо малого, на двох буде більше. Скажемо, що загинув у дорозі. Молодший розклав харч і т.п. А розмови не має. Побачив із скарбів сокиру. Це не жарт… Вийняв ту пляшечку тай полив нею трохи їду. Почетвертували малого та у бур’ян. Роботу ніби зробили. Один другому. Сіли відмічати. Тай усе. А ранком. Скарб на місці, а біля ньому два "стражники" мертві. Мораль. Будьмо всюди добрими та чесними

2004р. осінь

Із землі, на Землі та у Землю…

На Україні може лише на Україні буває така, не лишень така. Але це було тут. Тут лишень тут це було. А видіти такі ранки, полудне а особливо підвечір’я.

Та треба перед заходом сонця, ніби навічне прощання із усім світом. У ?????? є характер вечора на Україні, а тут дивитися дивитися та ще дивитися, як щохвилинне змінення кольорів та ще.

Тут трохи інакше. У людей дамба, а у нас гребля ставка, став трохи більшим. Верби-верби. Їхнє відбиття у воді при заході сонця із своєю палітрою навіть "мертвою" замилує. Це чудово.

Вийшовши на греблю попадаю у світ великого каламбуру, гармидеру. То це могло би бути? Чи це велика нарада? Чи сесія? Чи передвиборна? Щось неймовірне "може на велике весілля готуються. Не знаю. У тому кряканню не можна було зрозуміти хто чого хоче. Чи то влади, чи почестей? У всякому різа таке на початку літа не бувало ніколи. Правда. Весняних "кум", "кум" не було, не звучали.

Лише великий шум та гармидер. Звуки ніби усе сузір’я зібралося тієї потвори із усього краю. Бесіда була неповторима. Лише слухай та думай, думай та слухай.

Думаю. Влада міняється не одноразово, а тут теж неспокій. Таке буває лишень на Україні. А тут, не знаю звідки, на греблю виходить старенький дідусь. Плиця в руках та мішечок на плечах. Лиш появився, вся "дефеляда" замовкла. Дивно стало бо вся "дефеляда" замовкла. Що то могло би значити?

Дід подивився на воду, на кольори заходу сонця, перехрестився тай дальше. А тут могутній звук при березі виразник. Украв. Украв. Дідусь став та думає… Не вкрав, набрав та іду. Тут другий… Буряк, буряк, буряк. Правду кажеш. Червоний.

Звідки знаєш?

Третій. На борщ, на борщ…

Ну а для чого?

Ще кілька метрів пройшов дідо. Піднімає четвертий, як торпеда і хриплим чи ????? баритоном іди геть. Іди геть! Я генерал. Будь собі ким хочеш. Я із землі, на землі та в землю піду.

Почекай. Кричить генерал. Що ще хочеш? Махни своєю палицею не мою громаду. Це запросто. Змахнув коштуром і зазвучав, не віденський симфонічний, не великого театру, але звучала надприродня "музика".

Іду у землю сказав дід оркестрантам. Довго звучала симфонія природи поки не заховалося сонце. Рано дід із онуком прийшли на греблю, де панував уже майже мертва тиша.

Сонце почало сходити. Немає уже нічого, каже дід. Напевно у них вакація.

Літо 2002р.

Був, може є…

Хлопець казали буде і є талант.

І дійсно дитина пішла не по легкій дорозі.

Коли стала н роздоріжжі а там усе. Ну що усе? Там те майбутнє, від любої людини можна почути поряду – "мріяти", а яка дитинка не мріє мріяти. А тут хвилина вибору. Туди любов за все красиве не тільки.

Було за весною початок літа. Були уже якісь знання. Другої дороги – ришено – уже не буде – іду. Іду учитися. Хлопчина пішов, дістав знання, трохи учився багато, був чемний, брав уроки у великих педагогів.

А тут. Клянуся! Портрети більше на малюю.

Ота дволикість штукатурки. Зовнішньої та внутрішність не співпадають. Середина її зрозуміти ще потрібний час і багато – то завдання просто не пізнане.

Особливо жіночої статі. Питання – історії існування життя на Землі. Від цієї істини багато у історії було проблем