До світанку повернутися! Це мучило. Гірко залишає малого та хату.

Паром чекав. Поверталася уже не полем, а польовою дорогою. Вербові кущі її проводили. А на одному з них, догори обличчям лежить молодий хлопець. Не спиняючись прискорила хід, а тут у високій, потолоченій осоці лежить дівчина. Страх, волосся дибом, ноги не чули землі.

А тут уже? Могила. Село ще спало. З могили видно усе село, але ще спало, ну а світло світити категорично заборонено.

На городі своєму, під кукурудзянкою присіла, помолилась. Вдома, чи спали, але було тихо, як в гробу. Через час наступив новий день після страшної ночі нашої Василини.

Дальше арешт, карцер (страшна картина) хвороба, тяжка хвороба, пухло тіло.

Смерть, похорони на другий день, бо тіло розкладається.

О таке. О така доля наших дівчат.

Із розповіді небіжчиці. Осінь 2002р.

Ти мене спас синку.

Стара мадонна у фуфайці, де пальці не згинаються, на обличчі фотографія усього життя.

1944. Їй 28. У селі в кожній хаті "ваковані" еваковані і з загоді заготовленої лінії фронту з обертина незвіська та тої округи.

Людей багато в кожних хата, стайнях, стодолах.

А ще холод та голод. Час до і після Великодня. В день небагато "гостей" нової влади. А влада уже міняється в селі районі.

Ми живемо на дорозі, що зветься "Цісарською" від єдиного візиту великого мужа, що проїхав від Відня до Галича та Львова.

На дорозі привал танків (недовго) кінний транспорт, люди, лазарет – це вдень, усі ішли вірші не їхали ранені на возах.

Дівчата, яких не забрали до Німеччини ховалися. Ну а вночі друга зміна.

"Де ковдра нічних гостей?" Ховалися де могли. Але розвідка працювала бездоганно.

У підогрітій воді раніше мало купатися немовля. Легенький стук у вікно. Хто? Хто у Вас є в хаті. Жінка завмерла. Ви все знаєте? Бо чого б прийшли сюди. Не смійте заважати купати дитину. Купати необхідно. Так де? Кажи де? Голос з-за ночі Боже, йой, що таке буде? Так забрали нашу сусідську Ганнусю та "ковдру" на довгий час.

Де була, як була, що робила. Мовчить, старається про це не говорити.

Повернулася в село, активна, навіть дуже. А ви вуйно, якби не той хлопчик, що мав купатися були б далеко дальше де була я. Не знаю чи були б на світі

До цього часу згадує та молиться мама. За тоді місячного сина, що спас її життя.

Мама… На тому не закінчила. Вдень прийшли другі а сусіда коваля кували коней. Плотів усюди не було. З подвір’я до подвір’я ходити можна без проблем.

У других між ними теж були жінки. То цю дитинку носили з хати в хату. "Мать молодец, нам бойцы нужны".

Молитва та згадка до цього часу щоденно. Ти мені спас життя, слова матері.

2001р.

Скільки коштує???

Село готовилося до святкування річниці Перемоги, не знаю чи це було так. Збирали кошти, матеріали, робили майже два роки, щоб зробити пам’ятник односельчанам, що не повернулися. Списки, роботу зроблено усе ішло по підготовленому сценарію. Центральною фігурою на високому постаменті стала жінка із дитиною на руках. Внизу прізвища загинувших.

Музика. Падає покривало, все як має бути. І мамо, ненько, матусю я жива, як мені знайти до Вас. Слова дочки про що дальше. До натовпу згори підходить дві літні людини.

Громадою сльози та крик. Одна другій "А ди прийшла. Диви. Диви" А було це в непевний час… час застав всіх: багатших, середних, бідних.

Був легінь із бідних. Було кохання із Паранею із середніх. Весілля не було, але родилася дитина хворенька і помирає.

За час Микола починає зустрічатися із Марією із сиротою, що працює наймичкою у розумних ветеринарного лікаря.

Рішили зробити весілля. Але наступив не добрий час. Миколу забрали забрали в хату, може в поле, стирту, може в гори. Не було довго, 2-3 місяці.

Повернення Миколи на 1-2 дні не втішили Параню, бо Микола прийшов до Марії котра була уже в стан… Була зустріч.

"Іду на завдання, може далеко, може довго, говорити не буду". І пішов радий Микола що буде дитинка.

Сирітка Марія у багатих породила дівчинку Ганнусю. Ґазди не дуже раділи цією радістю Марії, але своїх дітей не було, рішили сиріт приютити на завжди.

І тут горе. Параска рішила помстити, убити Марію, а Микола повернеться та прийде до неї. Але так і сталось. Останні слова Марії : "Дай останній раз покормлю дитину".

Це були останні слова Марії та перші на початку відкриття монумента, що став прообразом Марії та дочки.

Микола не повернувся. Громада розвернулася, знищена Параска з невідомим, появилась та зникла, куди, ніхто не знає, та і не хочуть знати.

У село з гори на мітингу ідуть дві пожилі людини. Ади дивіться, прийшла.

2001р.

Чого я так Вас люблю?

Вас мої стареньких жіночок. Знаю ніби добре. Але я Люба, так, так я Люба. Із сім’ї 5-ти дітей (мама мали 5 дітей) тати були різні.

Догадуйтеся про що буде розмова. Розмова про те.

Про себе.

Підросла, училася добре. Училася дальше, університет закінчила як у кожної дівчини бажання. Батьки чоловіка не дуже були зворушені мною та моєю родиною.

Весілля зробили не таке, як у нас роблять. Скромне. Жили спочатку в "комірній" перша дитинка, друга, третя. У мене діти, у чоловіка шофера поки був колгосп.

Дальше стало тяжче. Дитя старше підросло учитися і друге. Пішли купони, міліони. Криза.