Третій рослинний пояс смереково-ялицево-букових лісів розташований в прохолодній кліматичній смузі. Корінні ліси збереглися у Татарівському і Женецькому (басейн потоку Женець та Лівий Кишенчик) лісництвах. Панівні типи лісу - евтрофні та мезотрофні смереково-ялицеві бучини. В цьому поясі на південних схилах (скелясті едатопи) збереглися реліктові сосняки й березняки, на північних - поширені олігодомінантні смеречини. У формації берези вичленовані асоціації- березняк кладонієвий, чорницевий і чорницево-орляковий, у формації сосни - сосновий бір чорницевий, чорницево-сфагновий субір і сосновий субір чорницево-орляковий.

На алювіальних грунтах річкових терас поширені сіровільхові лабазникові, калюжницеві, трясунковидно-осокові ліси. На дещо більшій висоті співдомінантом сірої вільхи стає смерека, формуючи при цьому смереково-сіровільхові угруповання. В урочищі Підліснів Микуличинського лісництва є резерват вільхи клейкої, де охороняються вільшина лабазникова та калюжницева.

Значний інтерес становлять реліктові угруповання берези звислої та сосни звичайної, що збереглися з раннього голоцену у басейні Прута в Скибових ґорганах на кам'янистих південних схилах. Формації берези представлені асоціаціями- березняк кладонієвий, чорницевий та чорницево-орляковий; формації сосни - сосновий бір чорницевий, чорницево сфагновий субір і сосновий субір чорницево-орляковий.

Четвертий рослинний пояс формують буково-ялицево-смерекові ліси, для яких найбільш характерними є мезотрофні вологі буково-ялицеві смеречини. Корінні ліси збереглися у Татарівському (басейн потоку Правий Кишенчик), Яблунецькому (басейн потоку Прутєць Яблунецький) лісництвах. Збереглися найбільші в Українських Карпатах суцільні масиви мішаних і чистих смеречин, які представлені асоціаціями: буково-ялицева смеречина квасеницева, квасеницево-політріхова, безщитникова і чорницева. Рідше трапляються буково-ялицеві смеречини ожинові і кременеві.

П'ятий рослинний пояс займає смуга смерекових лісів на висотах від 1100 - 1200 до 1600 м н.р.м. Найбільші площі у формації чистих смеречин займають вологі сурамені, які відзначаються високою продуктивністю. Представлені асоціації- смеречина квасеницева, гілокомієва, чорницева, рунянкова. У Говерлянському лісництві на моренових валунах трапляються бідні смерекові мохові субори, а на водонепроникних породах - смереково-сфагнові субори.

В урочищі Кедроватий у Чорногорі на південному сильно кам'янистому схилі на висоті 1410 - 1470 м збереглися з раннього голоцену кедрова смеречина та смеречина сфагнова. Для їх охорони тут створено резерват.

Вище смерекових лісів поширений шостий субальпійський рослинний пояс - із сосни гірської (жерепу), душекії зеленої, ялівцю сибірського, а також субальпійські луки -костричники, біловусники, щучники.

Тут зустрічаються рідкісні угруповання рододендрону східнокарпатського, наскельниці лежачої, верби трав'яної та Китайбеля. Головний едифікатор - сосна гірська (жереп) має характерну, пристосовану до високогір'я сланку форму, утворюючи кущ із звивистими стовбурами. Росте на крутих схилах, кам'янистих розсипах, іноді на торфових болотах. Наземний покрив під жерепняками утворюють в основному лишайники, сфагнові та зелені мохи. Трапляються чорниця, бруслина, підбілик альпійський, сольданелла гірська.

До рідкісних належать трав'яні фітоценози сердечника Опіца, сугайника карпатського, костриці аметистової, геліосперми карпатської, водянки чорної, ломикаменю зірчастого.

Охороні підлягають також раритетні угруповання з участю тонконога Дейла, бартісії альпійської, родіоли рожевої, ломикаменю волосистого, первоцвіту малого, горянки дворядної, жовтяниці альпійської.

Сьомий альпійський пояс розташований від висоти 1850 до 2061 м в районах високо-гірних ландшафтів у Чорногірському масиві, де поширені лучні фітоценози осоки вічнозе-леної та зігнутої, костриці приземистої, ситника трироздільного, а також мохово-ли-шайникові пустоші.

Флора Карпатського НПП багата і різноманітна за видовим складом і структорою. Із 4.5 тисяч видів рослин, які зростають в Українських Карпатах на території парку зустрічається 1100 видів вищих спорових та квіткових рослин, які належать до 94 родин. У флорі парку переважають еволюційно молоді види. Представники старших груп - плауноподібні (5 видів), хвощовидні (7 видів), папоротеподібні (ЗО видів). Серед них є види, які підлягають охороні, оскільки знаходяться під загрозою зникнення через особливості своєї будови (спорангії розміщені не на листках, як в інших папоротеподібних, а зібрані в колос), систематичну і географічну ізольованість. До них належать блехнум колосистий, страусове перо, гронянка півмісяцева. Найбільшу частку (95.7%) становить відділ покритонасінних - 1057 видів , які представляють 89 родин. Найчисельніші з них складноцвіті (164 види), злакові (99), осокові (56), розові (55), ранникові (47), гвоздичні (46), бобові (41), жовтецеві (40).

Рослинність представлена різними життєвими формами: дерева і чагарники (35 видів), чагарнички (чорниця, брусниця, журавлини, сланкі верби, наскельниця), подушковидні рослини - невисокі з численними боковими пагонами (ломикамінь волосистий, первоцвіт маленький), сукуленти - мають здатність нагромаджувати вологу в листках (родіола рожева, види очитків). Більшість коренебульбистих та цибулястих рослин (підсніжник звичаний, білоцвіт весняний, шафран Гейфеля, орхідні) занесені до Червоної книги України.

В урочищі Рудяк Ворохтянського лісництва збереглося унікальне оліготрофне сфагнове болото з рідколіссям смереки і берези повислої висотою 3 - 8 м. У пухівково-сфагновій оліготрофній смеречині ростуть такі рідкісні для Карпат болотні рослини, як журавлина дрібноплода і болотна, осока малоквіткова, росичка круглолиста, водянка чорна.

Фауна земноводних досить різноманітна і нараховує 10 видів. Ряд хвостатих представлений п'ятьма видами, які відносяться до родини саламандрових. Це тритон гребінчастий, карпатський і альпійський та саламандра, плямиста.

Карпатський тритон - зареєстрований по всій території парку на висотах 500 - 2000 м н.р.м. Заселяє різноманітні біотопи (калюжі, канави). Зимує на суші під гнилими стовбурами дерев, камінням. Характерною особливістю карпатського тритона є відсутність на спині гребеня. Шкіра зверху брунатна, знизу оранжева, без плям.

Альпійський тритон один з найяскравіших представників ряду. Гладка шкіра на спині має темно-сірувате забарвлення, на спині є невеличкий гребінь. Заселяє такі ж біотопи як і тритон карпатський.

Саламандра плямиста зустрічається біля струмків,