відомо, що великий київський князь Ігор доручив збирання данини з древлян і уличів воєводі Свинельду, інколи цю функцію виконував сам. Власне останній випадок і зафіксував литописець. Згідно з ним Ігор, узявши данину з древлян відправився до Києва. Князеві здалося, що її недостатньо, і він з півдороги повернувся ще раз до древлян. Тяжка смерть спіткала Ігоря в древлянській землі. Древляни зі своїм князем Малом вирішили знищити Ігоря. Недалеко під стінами древнього Іскоростеня вони полонили войовничого князя, прив’язали ногами до нагнутих дерев, дерева були пущені і тіло Ігоря розірвалось на дві частини.
Могила Ігоря стоїть на правому березі Ужа, за 8 кілометрів на північний схід від міста у селі Немирівці.
Картина облоги і зруйнування древлянської столиці, як наслідок помсти княгині Ольги за свого чоловіка, постає зі сторінок літопису. Ольга ціле літо не могла взяти місто і вдалася до хитрощів: «Нині у вас нема ні меду, ні хутра, - говориться там. - Лише малого я у вас прошу: дайте мені од двора по три голуби і по три голубці. Бо не хочу я тяжкі данини накласти на вас, як ото муж мій, а сього прошу у вас малого. Знемоглись бо ви єсте в облозі, то ж дайте мені се мале» Повість минулих літ// Літопис руський/ За Іпатіївським списком переклав Леонід Маховець. - К., 1989. - С.30. Сплатили древляни незвичайну данину. Ольжині дружинники поприв’язували птахам запалені трути, а ті, полетівши додому, позапалювали оселі. Іскоростень згорів дотла.
З княгинею Ольгою пов’язується чимало топонімів. Так, найменування сусіднього від Іскоростеня села Шатрища виводять від того, що княгиня Ольга під час облоги міста порозставляла тут зі своїм військом шатра. Біля Коростеня багато чудових місць для відпочинку. Сюди приїжджають туристи і любителі природи. В одному з таких місць, де Уж стрімко несе свої води між скелями, колись любила купатися княгиня Ольга. Цей виступ скелі має назву «Купальня Ольги»: форма його справді нагадує ванну.
Княгиня Ольга повернувшись із Константинополя, куди їздила після прийняття християнства, поселилась в Іскоростені. Тут для неї збудували високий терем і церкву святої Олени( після хрещення Ольгу нарекли Оленою), яка була першим християнським храмом на древлянській землі. Жила княгиня на лівому березі річки Уж, де і купалась,вибравши собі чарівний куточок.(берегиня)
Багато криниць називають Ольжиними, з яких вона пила воду. У селі Кліщі знаходиться Ольжина долина, на якій зупинялась княгиня для відпочинку, як і в селі Любовичі.
На березі Ужа, за легендою, є також «Дзеркало Ольги», «Грот Ольги», а ще, крім того - «Плечі Перуна», «Свяття». Все це - рідкісні витвори природи, яким більш як мільярд триста мільйонів років. Вони і понині стоять, як мовчазні свідки сивої давнини. Їх треба берегти.
В місті Коростені в 1988 році було відкрито музей, який є відділом Житомирського краєзнавчого музею, фонди якого нараховують 7400 одиниць основного фонду, який постійно поповнюється. Музей співпрацює з місцевими краєзнавцями, всіма, хто не байдужий до історико-культурної спадщини рідного краю. Систематично проводяться виставки декоративно-прикладного, художнього, етнографічного характеру. Відбуваються літературно-музичні вечори: талановитих виконавців авторської пісні, місцеві поети збирають шанувальників поезії на літературні вечори.
Коростенщина дала багато талановитих діячів літератури та мистецтва, імена яких відомі й за межами України. Це відомі поети: Юхимович В.Л., заслужений працівник культури України, Сингаївський М.Ф., та Сингаївський П. Ф. - брати, поети. Широко відоме на Україні та за її межами ім’я Скуратівського В. Т., письменника, етнографа, журналіста, лауреата республіканської премії імені Островського, завідуючого відділом етнографії журналу «Народна творчість та етнографія», редактору журналу «Берегиня», який народився на хуторі Великий Ліс.
Далеко за межами України відомі імена художників з Коростенського фарфорового заводу Трегубової В.М., заслуженого діяча мистецтв України та Трегубова М.С., заслуженого художника України, чиї роботи набули європейського визнання. Коростенський фарфоровий завод був відзначений президентом США Білом Клінтоном і удостоєний нагороди «Бермінгемський факел». (Додаток 4)
В країнах близького та далекого зарубіжжя відомі баянні твори відомого композитора та диригента Анатолія Білошитського (1950-1994), чиє ім’я носить музична школа в місті Коростені, де він народився і навчався. Його твори увійшли до педагогічного репертцару середніх та вищих учбових закладів, майже половина з них записана до фонду Українського радіо. Його твори отримали велику популярність: вони звучать в Україні, Росії, Німеччині, Франції, Югославії та інших країнах.
Бердичів і Верхівня
Бердичів - значний промисловий і культурний центр. Про різні етапи історії міста нагадують архітектурні пам’ятки.
У першій половині 16 століття на правому березі ріки Гнилоп’яті, біля пограничного між Литвою й Україною пункту «Митники» виникає селище Бердичів. Гадають, що назва міста йде від одного з тюркських племен - берендеїв, котрі ще в 11-12 століттях оселилися на південних кордонах Русі для захисту батьківщини від набігів половців. Землі, на яких виник Бердичів, литовський князь Гедемін у 14 столітті подарував польським магнатам Тишкевичам.
Тишкевичі володіли чималими земельними площами по річках Тетереві, Гнмлоп’яті, Гуйві, та Роставиці й проводили велику торгівлю, вивозячи хліб та іншу сировину на Брацлав, Краків, Франкфурт, до Чорного моря й інших місць. Щоб переховувати торгові вантажі та охороняти себе від поневоленої людності, Тишкевичі будують у Бердичеві міцний замок-маєток.
Федір Тишкевич володів, окрім Бердичева, ще замками-маєтками в Слободищах, Махнівці, Пулінах та Кодні.
У процесі загалбної полонізації та скатоличення українського панства, наприкінці 16 століття родина Тишкевичів приймає польську державну зверхність та католицьку віру. Один