Гуцульщина. Про цей край і його людей написано чи не найбільше з усіх етнографічних районів України. Яскраво відображений він у ху-дожній літературі, образотворчому мистецтві, кіно (повість "Тіні забу-тих предків" М.Коцюбинського і фільм С.Параджанова за цим тво-ром, вірші, оповідання і повісті Ю.Федьковича, І.Франка, Г.Хоткевича. О.Кобилянської, М.Стельмаха, польського письменника С.Вінценза, численні картини К.Устияновича, І.Труша. О.Кульчицької, Й.Бокшая, А.Монастирського. Й.Куриласа та ін.). Привабливістю вирізняються велична краса природи цього гірського краю, горда, волелюбна вдача його жителів, колоритний одяг, самобутнє народне мистецтво.

Поселення гуцулів займають східну частину Українських Карпат: теперішні Верховинський, Косівський (без північної смуги), південна частина Надвірнянського та Богородчанського районів Івано-Фран-ківської, суміжні Путильський і південна частина Вижницького та Сто-рожинецький райони Чернівецької і Рахівський Закарпатської облас-тей. До історико-етнографічної Гуцульшини належать у південно-схід-ній частині північні місцевості Сигота і Вишіва, шо тепер входять до території Румунії.

Походження назви гуцули (гуцул) має різне тлумачення і досі до кінця не вияснене. Одні автори пов"язують її з волоським словом го-ту лъ у значенні розбійник, інші виводять від слова кочувати — кочули, вважаючи гуцулів первісно кочовим племенем» ще інші — від назви тюркського племені узів, від котрих мали б начебто походити гуцули. Заселення Гуцулыцини і взагалі Українських Карпат відбувалося, як переконливо засвідчують джерела, з давнього часу здебільшого з півночі на південь внаслідок поступового просування в гори на річко-вих долинах та господарського освоєння гірських схилів. Основним колонізаційним елементом було східнослов’янське населення, хоч ціл-ком можливе і кочування та поселення тут решток давніх тюркських, східнороманських племен, сліди їх впливів позначилися, зокрема, і на традиційно-побутовій культурі гуцулів.

Залежно від природних умов, малої кількості придатної для ріль-ництва землі головна роль у господарському укладі й виробничому побуті гуцулів належало тваринництву, зокрема відгінному. з перева-гою вівчарства в його структурі. На цій основі розвинулась культура полонинського господарства зі своїми видами споруд, формами випасу, виробничими функціями, організацією побуту, способами переро-бки молокопродуктів тощо.

З перевагою тваринницького характеру господарства гуцулів ве-ликою мірою пов'язаний і особливий вид їх поселень — для них влас-тиве здебільшого розпорошене розміщення садиб ("оседків") і не лише в долинах, а й на схилах і верхах гір, тобто ближче до випасів і запасів кормів. На Гуцульщині зберігся давній вид двору із замкнутою за пе-риметром системою будівель — гражда. Основним матеріалом для одягу гуцулів були домоткане вовняне сукно, овече хутро та самороб-на шкіра. Але компоненти традиційного вбрання, зокрема святкового і обрядового, вирізнялися багатою орнаментацією, прикрасами, вишив-кою, аплікацією, тисненням на шкірі, металічними виробами. Особли-ві й різні додатки до одягу (топірець, шкіряна торба-тобівка. черес, нашийні жіночі прикраси тощо).

Значна питома вага у господарсько-виробничій діяльності гуцулів належала різним допоміжним заняттям: збиральництву (ягід, грибів, горіхів, лікувальних рослин), лісорубству, сплаву лісоматеріалів. З ре-месел і домашніх промислів найпоширенішими і вагомими були обро-бка вовни, шкіри, ткацтво, гончарство, обробка дерева, лозо- і корене-плетіння. Відомі на Гуцульщині й такі давні види промислів, як солева-ріння, виготовлення поташу, деревного вугілля та смоли.

Своєрідні архаїчні риси стійко зберігалися в сімейному і громадсь-кому побуті з властивими йому патріархальними устоями, повагою до батьків і сільських старійшин, у різних галузях духовної культури: тра-диційних знаннях, віруваннях, звичаях, обрядах. У них простежуються відбитки духовного життя різних епох, починаючи від первіснообщин-ного ладу, поєднання давніх язичницьких і пізніших християнських елементів, фантастичних ірраціональних уявлень з практичним досві-дом, набутим і перевіреним упродовж віків.

Гуцульський фольклор, зокрема обрядові пісні, казки, легенди, пе-рекази, мають цікаві мотиви, сюжети, образи, своєрідну мелодику. З давнього часу Гуцульщина відома й оригінальним ужитково-декора-тивним мистецтвом: керамікою, різьбою по дереву, класиками якої ста-ли династія Шкрібляків, Н.Дутчак. В.Девдюк, чудо-писанками, ткацт-вом, вишивкою, художньою обробкою металу, шкіри, прикрасами з бісеру, виробами з рогу, сиру тощо. Розмаїття виробів гуцульських народних майстрів, що експонуються у багатьох вітчизняних і зарубі-жних музеях, збірках численних колекціонерів, вражає яскравою жи-вописністю, багатством різновидів технічного виконання, оригіналь-ністю орнаментальних композицій, образів і мотивів.

Все це і багато іншого з традиційно-побутової культури, діалектна специфіка мови гуцулів характеризують їх як одну з особливо яскраво виражених етнографічних груп українського народу.

Етнографія України: Навч.посіб./За ред. проф.. С.А.Макарчика. – Вид.2-ге, перероб. і доп. – Львів: Світ, 2004. – 520 с.