Восени 1970 р., обстежуючи з гідролітака прибережні води Багамських островів в Атлантичному океані, французький археолог і акванавт Д. Ребіков помітив на дні океану біля острова Північний Бімімі залишки якихось будівель. Під водою водолази побачили стіни завдовжки понад кілька сотень метрів з величезних блоків, кожний масою приблизно 25 тонн. Хто ж їх побудував? Чи не атланти? Та, як виявилось в результаті досліджень, це – результат розтріскування прибережних скель, що занурилися під воду внаслідок поступового опускання Багамських островів.

Шукають Атлантиду і в Середземному морі. Найбільш вірогідною є думка російського дослідника минулого століття А.С. Норова, який залишками країни атлантів вважає острів Крит і розташовані північніше численні дрібні грецькі острови. Цю думку поділяв і видатний радянський географ академік Л.С. Берг. Нині її відстоює велика група учених. Дослідження дна Атлантики в районі припустимої загибелі Атлантиди пока-зали, що середня товщина осадкових порід тут близько 4 м, а це при сучасних темпах їх нагромадження (10-15 мм за 1000 років) потребує найменше… 300 тис. років, а не 12, як твердять прихильники атлантичного походження загадкової землі.

Як свідчать океанографічні дослідження останніх років, Серединоатлантичний хребет – це результат геологічної події, під час якої, роз’єднавшись, утворилися материки Африка й Південна Америка. Вчені звернули увагу також на особливості конфігурації берегових ліній: західної – африканського материка і східної – південноамериканського.

Отже, для Атлантиди в Атлантичному океані просто місця нема. Водночас встановлено, що на острові Тіра в Егейському морі приблизно 3,5 тис. років тому стався могутній вулканічний вибух, подібний до того, що прогримів у 1883 р. на острові Кракатау. Мабуть, це була чи не найбільша геологічна катастрофа за всю історію Землі.

Вибух вулкана Санторін за потужністю дорівнював вибухові приблизно 200 тис. атомних бомб, скинутих свого часу американцями на японське місто Хіросіму.

Відомий учений Гарун Тазієв навіть називає дату вибуху – 1470 р. до н. е. і зазначає, що в повітря злетіло до 80 млрд. кубометрів гірської породи й виникли хвилі заввишки до 260 м.

Саме в ті далекі часи островами цієї частини Егейського моря володіли мінейці. Вони досягли визначних успіхів у розвитку науки, господарства й ремісництва. Та внаслідок величезної сили вулканічного вибуху загинуло, як виявлено нині, велике місто на острові Тіра, а також центр мінейської цивілізації місто Кносос на острові Крит.

Значну частину території держави поглинуло Егейське море. Вчені гадають, що саме ця подія, відгомін якої через століття дійшов до Платона, й відображена в його розповіді про країну атлантів. Проте у Платона розміри затонулої землі більші й час катастрофи інший.

За Платоном, Атлантида була морською державою. Це саме можна сказати й про мінейців, які мали великий морський флот. Платон зазначив, що на острові випасалися великі гурти биків, яких мінейці вважали священними. На морському дні поблизу Тіри виявлено рів, подібний до того, який за словами Платона, оточував фортецю в головному місті Атлантиди. Нині острів Тіра – це уламок, що лишився від вибуху велетенського вулкану. Руїни міста мінейців, розкопані в 1967 р., укрив великий шар вулканічного попелу і, подібно до руїн Помпеї, вони чудово збереглися. Археологи знайшли тут багато кольорових фресок і навіть дерев’них предметів.

У 1976 р. відомий французький учений Жак Ів Кусто відкрив на дні Егейського моря поблизу острова Крит залишки стародавньої мінейськоі цивілізації, яка, за його розрахунками, була знищена внаслідок найбільшого виверження вулкана Санторін у 1450 р. до н. е. Та Атлантиду дослідник все ж таки вважає красивою вигадкою Платона.

Авторитет Кусто спонукав деяких вчених знову повернутися до атлантичної версії Атлантиди. На захід від Гібралтару було відкрито підводні гори із столоподібними вершинами, розташовані всього на 100-200 м нижче від рівня океану. Дослідники вважають їх залишками значного за площею архіпелагу, що затонув у далекі часи.

Сенсацією стали фотографії, зроблені 1973 р. науковим співробітником інституту океанології Академії СРСР В.М. Маракуєвим, учасником експедиції на дослідому судні «Академік Курчатов». На восьми підводних фотографіях вершини однієї із підводниї гір Ампер проглядалися ніби руїни будівель та фортечного муру. У 1983 і 1984 роках науково-дослідні судна «Витязь та Академік Вернацький» з допомогою підводних апаратів «Агрус» і «Пайсис» підтвердили, що гора Ампер – то згаслий вулкан, який колись занурився в океан, гадані ж «руїни» - природні утворення. Отже, безуспішні пошуки Атлантиди в Атлантичному океані лише піднімають акції тих учених, які шукать її сліди в Ейгейському морі. Однак і серед них нема згоди.

Порушником спокою став у 1987 р. російський дослідник І. Машников. Він логічно проаналізував твори Платона й висунув нову гіпотезу, яка, на наш погляд, цілком заслуговує на увагу. І. Машников перед усім оспорює дату загибелі Атлантиди й деякі інші дані Соломона – Платона. Взяти хоча б численність морських і сухопутних військ атлантів. Адже за описами Платона атланти мали величезну армаду – 1200 кораблів з військом понад мільйон чоловік. Армія греків, яка перемогла атлантів, була, мабуть, не меншою. «Відкіля ж, розмірковує вчений, - могло взятися в льодовиковий період таке велике військо? Адже на всій планеті в ті