КУРСОВА РОБОТА

з предмету “Розміщення продуктивних сил”

на тему:

“Демографічні проблеми людства”

Зміст.

ВСТУП

6. МІЖНАРОДНІ СОЦІАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ.

7. ПРОБДЕМА ЗБЕРЕЖЕННЯ МИРУ НА ЗЕМЛІ.

8. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПОСТУПАЛЬНОГО І ПРОПОРЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ГОСПОДАРСТВА СВІТУ.

9.ВИСНОВОК

10. ЛІТЕРАТУРА

ВСТУП

Демографічна проблема — сукупність соціально-демографічних проблем сучасності, що зачіпають інтереси всього людства. Найваж-ливіші проблеми народонаселення, які загрожують украй негатив-ними наслідками: стрімке зростання населення, або демографічний вибух, у країнах, що розвиваються, і загроза депопуляції, або демогра-фічна криза, в економічно розвинених країнах. До проблем народо-населення слід віднести також неконтрольовану урбанізацію в краї-нах, що розвиваються, кризу великих міст у деяких розвинених краї-нах, стихійну внутрішню й зовнішню міграцію, яка ускладнює по-літичні відносини між державами.

Нерівномірне зростання населення в різних регіонах супрово-джується інтенсивним процесом перерозподілу світового населен-ня між ними. Частка населення економічно розвинених регіонів не-ухильно знижується (33,1% 1950 p., 27% 1975 p.) і, згідно з прогно-зами ООН, зменшиться до 2000 р. до 20,5% , тоді як частка регіонів Азії, Африки та Латинської Америки,'що розвиваються, відповідно зростає (1950 p. — 66,9%, 1975 p. — 72,9% і за оцінкою до 2000 p. — 79,5%). Важливість даної проблеми полягає в тому, що такий розви-ток негативно позначається на міжнародних відносинах. Подолан-ня економічної відсталості регіонів, що розвиваються, необхідне для нормальних відносин між державами і для прогресу людства в цілому.

У країнах Західної Європи, Північної Америки та Японії в 70 — на початку 90-х pp. посилилася тенденція до різкого падіння наро-джуваності — значно нижче від рівня, який забезпечує просте відтво-рення населення. В майбутньому це загрожує депопуляцією насе-лення з її негативними соціальними наслідками.

Стрімке зростання населення в країнах Азії, Африки та Латин-ської Америки, що розвиваються, призводить до подвоєння його чи-сельності кожні 20—ЗО років і ускладнює вирішення соціально-еко-номічних проблем. У сучасному світі спостерігається ціла низка «парадоксів відсталості».

1. Внаслідок значних відмінностей у темпах приросту населення розрив у рівнях національного доходу на душу населення між роз-виненими і тими країнами, що розвиваються, збільшився з 1:10 в 50-х pp. до 1:13 наприкінці 70-х pp. і може досягнути 1:15 до 2000 p.

2. Безпрецедентна за масштабами урбанізація та випереджувальні темпи зростання міського населення супроводжуються одночасним швидким збільшенням чисельності сільського населення в країнах, що розвиваються (млрд осіб): 1950 p. — 1,4; 1980 p. — 2,2 і, за прогнозами ООН, — 2,8 у 2000 р.

3. Поряд із значним збільшенням зайнятості, особливо в про-мисловості, росте потреба в нових робочих місцях для працездатного населення. До кінця 80-х pp. число безробітних, а також осіб, що не знаходять постійного заробітку, в країнах, що розвиваються, переви-щило 500 млн.

4. Попри значне збільшення частки письменного населення в світі — з 61% 1960 р. до 71% 1980 p. і, за прогнозом ЮНЕСКО, до 85% до кінця XX ст., кількість неписьменних на земній кулі (більшість із них живе в країнах, що розвиваються) відповідно ви-росла з 700 млн до 800 млн душ і може досягнути 950 млн у 2000 p. Потенційна небезпека розвитку сучасної світової демографічної си-туації полягає в тому, що населення земної кулі, чисельність якого до 2000 p. перевищить 6 млрд осіб (а в 2025 p. — 8 млрд), входить у XXI ст. з 1 млрд голодуючих, 1 млрд неписьменних, 1 млрд безробіт-них, 1,5 млрд знедолених, які знаходяться за межею бідності.

Деякі західні демографи (Д.-Дж. Боуг, Д. Медоус, Я. Тінберген та ін.) зводять проблеми народонаселення до демографічного вибуху і єдиним засобом їх вирішення вважають досягнення нульового приросту населення до 2000 p. або 2025—2050 pp. завдяки скорочен-ню народжуваності в країнах, що розвиваються. Прихильники цієї концепції твердять, що технологічними засобами контролю над на-роджуваністю можна регулювати демографічну ситуацію. На їхню думку, країни, що розвиваються, здатні проводити ефективну демо-графічну політику, залишаючись порівняно відсталими в економічно-му, соціальному й культурному відношеннях. Із критикою концеп-ції нульового приросту виступило чимало вчених (А. Сові, К. Кларк, П. Куусі, Дж. Саймон та ін.), які відзначають, що стабілізація чисель-ності світового населення, як одна з умов вирішення проблем наро-донаселення, являє собою природно-історичний процес: нульовий ріст населення є не причиною, а наслідком його поступового переходу до стаціонарного стану. При цьому країни, що розвиваються, можуть здійснити перехід від демографічного вибуху до простого відтворен-ня населення або його помірного зростання тільки в процесі одно-часного економічного, соціального та культурного розвитку.

Загострення проблем народонаселення поставило перед наукою нові проблеми: визначення допустимих меж чисельності народона-селення Землі (з урахуванням низки обмежувальних чинників — продовольчого, енергетичного, економічного, соціально-психологічного — називають цифри від 10 млрд до 20 млрд осіб); строки досягнення стабілізації чисельності населення планети (за прогнозами — сере-дина XXI ст.); найактуальніша проблема науки й демографічної політики — стримування зростання населення в країнах, що розви-ваються.

Незначне зниження темпів приросту народонаселення в деяких країнах, що розвиваються, стало помітним із другої половини 80-х pp. Уряди 125 країн заявили про схвалення програм плануван-ня сім'ї, хоча 14 країн (Болівія, Бутан, Габон, Джібуті, Ірак, Камбоджа, . Катар, Кенія, Кувейт, Лаос, Ліван, ОАЕ, Оман, Екваторіальна Гвінея) не погодилися на такі кроки.

Історичний досвід свідчить про можливість вирішення проблем народонаселення в розвиненому індустріальному і постіндустріальному суспільствах.

1. ДЕМОГРАФІЧНА ПОЛІТИКА.

Демографічна політика — цілеспрямована діяльність державних органів та інших соціальних інститутів у сфері регулювання про-цесів