Одеській і Херсонській областях на 1 км2. території припадає від 5 до 40 тис. м3. води на рік, а на одного жителя – від 130 до 400 м3. В областях Полісся на км2. території нараховується від 75 до 100 тис. м3. на рік, а на одного мешканця від 1500 до 2000 м3. В областях лісостепової зони на 1 км2. площі водні ресурси складають 50-70 тис. м3. на рік, збільшуючись до 125 тис. м3. у східній і західній частині зони. На одного жителя тут налічувалось від 500 до 1500 м3. води на рік.
Україна має великі запаси підземних вод , які здебільшого використовуються для водопостачання і зрошення. Сумарна кількість підземних вод у зоні активного водообміну складає 18.6 км3. на рік. В межах України підземні води зосереджені в окремих артезіанських басейнах, серед яких найбільші Дніпровсько-Донецький, Волино-Подільський і Причорноморський.
Найбільші річки України: Дніпро, Південнй Буг, Псел, Дністер, Сіверський Донець Горинь, Десна, Інгулець, Ворскла, Случ, Стир, Західний Буг і т. д.
У цілому запаси водних ресурсів із розрахунку на одиницю площі і на одного жителя України займає одне з останніх місць у Європі, та й по території держави розміщені нерівномірно.
Лісові ресурси.
Площа лісового фонду становить 9.400 тис. га. (14.2 % площі території України), що значно менша ряду розвинутих країн. Запаси деревини в Україні становлять 1.3 млрд. м3. У віковій структурі лісів переважають молодняки і середньовікові та пристигаючі насадження (понад 90 % усіх лісовкритих площ).
Лісистість у різних частинах і регіонах держави нерівномірна. Так, в Українських Карпатах зайнято лісами 40.5 % площі, у Кримських горах – 32.0 %, на Поліссі – 26.1 %. У Лісостеповій зоні цей показник становить – 12.2 %, а в Степовій – 3.8 %. До найбільших лісистих територій належать Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська, Рівненська , Житомирська, Волинська і Чернівецька.
Нерівномірність розміщення лісових ресурсів є наслідком різних природних умов, але більшого впливу господарської діяльності людей, яка звелася до варварського винищення лісів. В Україні є сприятливі для прискореного росту деревини, бо пересічний приріст на 1 га лісопокритої площі становить 4м3. Причому на деревостани високої продуктивності припадає 75 % покритих лісом земель. Переважають хвойні породи (сосна, ялина) – 54 % і твердолистяні (дуб, граб, бук) – 40 %. Сосна (35 %) зосереджена в основному, на Поліссі, ялина (16 %) в Карпатах, дуб (18 %) на Поліссі і в Лісостепу, бук (13 %) на Поліссі в Лісостепу і в Криму.
За господарським значенням і функціями ліси України поділяють на дві групи:
І група – водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні та оздоровчі, а також ліси спеціального цільового призначення (48 % площі усіх лісів держави)
ІІ група – ліси, що мають захисне та експлуатаційне призначення (52 % площі усіх лісів держави)
Важливим напрямом збереження лісів є вишукування резервів деревної сировини на основі її більш раціональної хіміко-механічної переробки, застосування замінників дерева, комплексне використання листя, гілок, стружки, тирси, коріння тощо.
Земельні ресурси.
Розподіл ґрунтів на території України підпорядкований закону горизонтальної зональності на рівнинах і висотної поясності у горах. Величезний вплив має рельєф місцевості, а також минулий і сучасний характер рослинного покриву. На рівнинах просторах нашої країни поширені дерново-підзолисті, чорноземні, каштанові ґрунти, а також лучні, болотяні, солончаки та солонки. Для гір характерні бурі лісові, гірсько-лучні, червоно-бурі та коричневі. В Україні налічується близько 650 видів.
У північній частині України поширені дерново-підзолисті грунти. Вони займають 21 % території країни, майже всю Поліську низовину. Пов’язані вони з плоскими формами рельєфу, сформувались під мішаними та хвойними лісами на водно-льодовикових супіщаних відкладах. У дерново-підзолистих грунтах процес перегнивання органічних решток проходить дуже повільно через надмірну кількість опадів, вони мають кисле середовище і містять 1 –1.5 % гумусу. Характерною ознакою дерново-підзолистих грунтів у Поліссі є їх безструктурність, для підвищення родючості потрібно вносити мінеральні і органічні добрива.
Сірі лісові грунти поширені переважно у лісостеповій зоні, зустрічаються і на Поліссі. Сформувались вони під широколистою лісовою й різнотравно-злаковою рослинністю. Вміст гумусу в ґрунті становить до 5 -8%, що надає йому світло-темного сірого кольору. Кислотність грунту мала, структура дрібногрудкувата.
Найбільшу площу (65 % території України) під степовою рослинністю в умовах обмеженої вологості займають чорноземні грунти. Основною грунтоутворюючою породою для них є лес, який поширений у межах лісостепової і степової зон. Чорноземні ґрунти мають до 16 % гумусу, зернисто-грудкувату структуру і є найродючішими в світі. Гумусовий горизонт має товщину понад 40 см., а інколи і 120 см. З півночі на південь змінюються особливості грунту, а тому виділяють окремі їх підзони. В лісостепу поширені опідзолені та типові чорноземи, в північній степовій підзоні переважають чорноземи звичайні, середньо- та малогумосні. Для більш посушливої південної підзони характерні грунти що потребують додаткового зволоження, тобто південні чорноземи.
В умовах недостатньої кількості опадів, високих температур і порівняно бідної степової рослинності сформувалися каштанові грунти, які займають до 5 % території України. Вміст гумусу - до 3 %, потужність у них гумосового горизонту буває до 40 см.
Вздовж узбережжя морів утворилися солончаки і солонці.