Гурзуф невелике сільце наприкінці ХVІІІ ст. (усього 179 чоловік державних селян) – через сто років стає найфешенебельнішим курортом Криму. Підприємець П.І.Губонін, який нажив великий капітал на будівництві Лозово-Севастопольської залізниці, спорудив у місті готелі, ресторани, провів електрику, телефон. Упорядкував парк і навіть установив там барвисті фонтани. Однак через дорожнечу курортників було мало: 900 чоловік у 1891 році і 1558 – через дев’ять років. Як бачимо, зростання незначне.

Щоб підвищити вартість землі, князі Трубецькі проклали дорогу, що сполучала Севастополь із Сімеїзом - найтеплішим безвітряним містечком на ПБК. І хоча курортом він став щ6 в першій половині позаминулого століття, проте як буржуазно-аристократичне місце відпочинку став відомим на початку ХХ ст.., коли виник Новий Сімеїз.

Зі слів доглядача Будинку-музею А.П.Чехова в Гурзуфі, навіть видатний письменник робив пробу організувати свій бізнес. Купивши в татарина за величезну на ті час суму (3 тис. крб..) секлю, Антон Павлович нібито хотів обладнати неподалік платний пляж, проте з якоїсь причини цей задум втілити не вдалось.

Поряд з дорогими дачами, пансіонатами, санаторіями на зразок “Бруно”, “Ксенія”, “Арнольді”, “Дольник”, “Ампір” використовувалися малопридатні для житла помешкання, які здавалися за високу плату. Навіть у Сімеїзькому парку на кожному кроці стояли невеликі будиночки, так звані “вагончики”. У Старому Сімеїзі квадратний сажень землі на березі моря оцінювався в 60 крб. на горі в 40 крб. і вище. Незважаючи на дорожнечу, ще в 1912 р. там налічувалось 63 дачі. Середній клас міг дозволити собі відпочинок в Криму. Судячи з реклами того часу (1912 р.). 100 “розкішно обставлених номерів” коштувала від 1 до 15 крб. за добу з “безкоштовним електричним освітленням” і “безкоштовними автомобілями для пасажирів та перевезення ручного багажу”. Були й дешеві готелі – від 75 коп. за добу. З “балконами”, “достатнім світлом і чудовим краєвидом”. (Для порівняння: середня заробітна плата кваліфікованого робітника промислового підприємства на той час становила від 10 до 20 крб. на місяць). Вілла на березі моря, де на курортника очікували “здорове повітря. Спокій, посилене харчування”, причому їжа була не тільки “здорова”, а й “гігієнічна”, оцінювалась від ста крб. на місяць і вище. Клієнтів спокушали шведською гімнастикою, фребелівськими іграми (за методикою німецького педагога Ф.Фребеля (1782-1852)), дитячими виставками, кеглями, крокетом, катанням на човнах”, а також “усіма видами масажу, грязьових компресів і притирань”.

Стає цілком зрозумілим, що в дореволюційний період привабливий відпочинок і лікування на кримських курортах були доступними лише для заможних верств населення (7).

У другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Крим перетворюється не тільки на елітний курортний регіон, а й на значний осередок гірського туризму і один з перших екскурсійних центрів Російської імперії а згодом і України.

Наприкінці 80-х рр. ХІХ ст. в Ялті виник “Гурток аматорів природи, гірського спорту і “Кримський гір”, який чимало зробив для розвитку вітчизняного туризму та екскурсій. Крим у різей віки приваблював мандрівників близькістю моря і доступністю мальовничих хребтів. Туди вели грані гірські стежки.

Пізніше, в 1890 році в Одесі організовується Кримський гірський клуб. З 18912 по 1915 р. видається журнал “Записки Кримського гірського кубу”. В якому публікуються звіти експедицій, описуються маршрути подорожей та екскурсій.

Засновниками і першими членами Кримського гірського клубу були вчені, лікарі, юристи, відомі дослідники Криму. Статут клубу розробив геолог Ю.А.Листов. Головою правління обрали гірського інженера Волинського, автора багатьох наукових праць.

Засновники і члени Кримського гірського клубу заклали міцний фундамент розвитку гірського туризму Криму. У статуті клубу визначалися цілі його діяльності:

Наукові дослідження Таврійських (Кримських) гір і поширення зібраних відомостей;

Заохочення до дослідження і відвідування цих гір та полегшення перебування в них натуралістам та художникам, які вирушають у гори з науковою чи художньою метою;

Підтримка місцевих галузей с/г, садівництва та дрібної гірської промисловості;

Охорона рідкісних видів гірських рослин і тварин;

Які ж засоби для досягнення всіх цих цілей пропонувалися в статуті. Клуби? Це громадські збори, загальні екскурсії, наукові бесіди й повідомлення туристів, видання на кошти клубу його праць, упорядкування різних наукових лекцій, піклування про полегшення подорожей членів клубу, організація та утримання притулків у горах, утримання провідників і гірських постів, підтримка постійних зв’язків з Імператорським Російським географічним товариством.

Кожний член клубу користувався всіляким сприянням з боку відділень Кримського гірського клубу. Видавався щомісячний журнал, який розсилався членам клубу безкоштовно. Правління клубу знаходилось в Одесі, а його відділення – у Севастополі та Ялті. Вже в перші роки діяльності клуб налічував близько 400 членів.

Після затвердження статуту правління Кримського гірського клубу розіслало повідомлення про його відкриття та статут клубу науковим і художнім установам і товариствам, редакціям столичних, одеських і кримських газет і журналів, деяким іноземним особам та іноземним альпійським клубам. Тим самим клуб голосно заявив про себе і незабаром набув популярності в аматорів подорожей.

З першого року Кримський гірський клуб розпочав збирання даних з геології, географії, флори, фауни, етнографії, археології та історії Криму і поставив завдання видавати ці матеріали з метою популяризації Криму.

Популярність Кримського гірського клубу з кожним роком зростала, що було пов’язано як з активною екскурсійною діяльністю, проведеною ним, так і відкриттям нових відділень клубу.

Через рік, у 1903 р. відкрилося Бессарабське відділення в Кишиневі, у 1908 р. – Бакинське, к 1911 р. –