Реферат

на тему:

Заповідники, парки, резервати Закарпатської області

Зміст

Заповідники

Ботанічні резервати та пам'ятки природи

Ландшафтні парки

Геологічні й геоморфологічні резервати та пам'ятки природи

Закарпаття охоплює тепліші південно-західні мегасхили Карпат, на яких формування рослинного покриву у польодовиковий період проходило дещо інакше, ніж на північно-східних, холодніших, мегасхилах. Цей істотний факт, а також вплив теплого клімату лісостепової зони Угорщини та Румунії наклали певний відбиток і на сучасний характер рослинного покриву.

Так, в Закарпатському передгір'ї зростають такі представники балканської та субсередземноморської дендрофлори, як липа пухнаста, бузок угорський, ясени білоцвітий і вузьколистий та інші. Вони заслуговують особливої уваги щодо охорони. Вище дубових лісів з дуба звичайного зональне поширені діброви з дуба скельного, які у північно-східному напрямку, крім Буковини, відомі тільки у вигляді острівних осередків на Розточчі, Поділлі, Поліссі, в Литві та Біловезькій Пущі. На Закарпатті у цій формації зустрічаються асоціації діброви деренової, бирючинової, відомі в південних Карпатах та інших районах Південної Європи.

У найтепліших районах разом з дубом скельним зростають південноєвропейські види — дуб бургундський, дуб багатоплідний, дуб Далешампе, дубова омела, первоцвіт безстеблий, шафран банатський, перлівка трансільванська та інші. Вони надають цим лісам специфічних фітоценотичних рис і вимагають дбайливого збереження. Незважаючи на дуже давню експлуатацію лісів Закарпаття, тут збереглись значно більші площі цінних у природоохоронному відношенні пралісів, ніж в інших областях. Організуючи їх охорону, потрібно пам'ятати, що завдяки теплому й помірному клімату, наявності різноманітних природних і слабоокультурених ландшафтів, а також великій кількості лікувальних мінеральних джерел, Закарпаття багате бальнеологічними й рекреаційними ресурсами. Тому мережу заповідних територій слід пов'язувати з завданням раціонального використання цих ресурсів.

Питанню територіальної охорони цінних для науки й народного господарства заповідних об'єктів живої й неживої природи в області приділялась постійна увага і тому справа організації мережі державного природно-заповідного фонду тут поставлена порівняно добре. Подаємо за висотно-зональним принципом природоохоронну характеристику важливіших, затверджених та запроектованих заповідних об'єктів.

ЗАПОВІДНИКИ

Угольський тисово-буковий масив Карпатського державного заповідника розташований в центральній частині Полонинських Карпат на південних мегасхилах хребта Красна, який тягнеться в південно-східному напрямку між річками Теребля й Тересва довжиною близько 25 км. Найвищі його вершини Топаш(1552 м), Грона (1568 м), Руса (1498 м), Климова (1495 м).

У передгір'ї в районі сіл Драгова, Кричева, Малої й Великої Угольки, Новоселиці та Широкого Луга залягають юрські вапняки, місцями вони виходять на поверхню, утворюючи стрімкі гребені, мальовничі скелі-останці, карстові воронки. В цих місцях збереглась багата й своєрідна флора й рослинність, представлена рядом реліктових видів та угруповань, що заслуговують охорони.

Завдяки сприятливим орографічним умовам, масив Красної не зазнав останнього зледеніння. Його південні схили покриті переважно буковими, місцями ялицево-буковими та смереково-ялицево-буковими лісами. Найкраще збереглись букові праліси на вапняках та флішових породах в околицях Малої й Великої Угольки. Вони у 1964 році були оголошені на площі 4734 га заповідними й узяті під охорону як частина Карпатського державного заповідника. З лівого боку до Угольського масиву примикає затверджений Закарпатським облвиконкомом Широколужанський фауно-флористичний заказник площею 5616 га, а справа розкинулися мальовничі, слабоокультурені ландшафти навколо штучного водоймища Теребля-Ріцької ГЕС та Синевирського озера. Наявність цінних в естетичному відношенні гірських ландшафтів цього району (Синевирський ландшафтний парк) у поєднанні з унікальними для Центральної Європи пралісами на південних мегасхилах згаданого гірського масиву дозволяє організувати в недалекому майбутньому національний парк Красна на площі понад 40 тис. га. Основою парку можуть бути заповідні угольські та широколужанські праліси, що збереглись на площі понад 10 тис. га.

Букові праліси Угольського масиву розташовані на південних макросхилах Менчула(1487 м) в межах висот 450—1300 м над рівнем моря. Клімат тут вологий, помірний та прохолодний. За даними метеостанцій Уголька (440 м) та Дубове (383 м), середньорічна температура становить +7,1°, температура січня —4,5°, липня +17,2°. Опадів — 1390 мм.

Незаймані заповідні ліси цінні у ботаніко-географічному відношенні. Для них характерні майже всі представники середньогірської та гірської дендрофлори Карпат, серед яких чимало реліктів — тис ягідний, яловець козачий, смерека звичайна, у минулому сосна кедрова. До висоти 950—1000 м зростають такі теплолюбиві види, як дуб скельний, липа широколиста, бруслина європейська, граб звичайний, плющ, збереглись і типові лісостепові представники — клокичка периста, жостір проносний та інші. Праліси формувались на різних грунтотворних породах (масивні пісковики, алевроліти, гравеліти, діабази, габро,перигенно-карбонатнийфліш, мергелі,корало-мшанкові вапняки), що дозволяє вивчати вплив останніх на структуру фітоценозів.

У заповідному масиві поширені такі групи типів лісу, як бучини чисті, грабові, тисові, дубові, букові діброви з дуба скельного, липняки з липи широколистої та дрібнолистої, скельні букові яворини і ясенини. На вапнякових скелях трапляються фрагменти угруповань жостера, кизильника та таволги. У формації бука як на вапняках, так і на пісковиковому фліші переважають свіжа бучина маренкова, волога бучина зубницева та безщитникова.

Угольські праліси вражають своєю величчю й природною гармонією. Окремі 200—300-річні велетні досягають висоти 42—45 м при діаметрі 80—100 см. Це найвищі буки на Україні.

На кам'янистих вапнякових розсипищах серед суцільних бучин трапляються осередки яворових субучин, в трав'яному покриві яких переважає переліска багаторічна та реліктова папороть—листовик сколопендровий, або, як її в народі називають, турій язик.

У холодніших умовах приполонинної смуги бонітет бука нижчий, переважають біднопокривні вологі субучини. На узліссі ранньою весною неначе живі перли пробиваються крізь сніговий покрив до благодатних сонячних променів тисячі білосніжних і синіх квітів. Це білоцвіт весняний та шафран Гейфеля.

Свіжі грабові бучини й субучини маренкові та