Угруповання за участю або перевагою дуба скельного збереглись у пасмі букових лісів у бідніших типах лісорослинних умов, де на поверхню виходять пісковики, алевроліти, гравеліти, конгломерати, на яких сформувалися малопотужні кислі грунти. Вони представлені здебільшого свіжими чистими і буковими судібровами та дубовими субучинами ожиковими. Місцями у вологих умовах на потужних грунтах формуються багатоярусні букові діброви зубницеві. Острівні осередки дуба скельного цікаві для вивчення історії розвитку лісів у польодовиковий період. Вони збереглись з середнього голоцену і мають реліктовий характер.

В Угольському масиві охороняється одне з найбільших на Україні місцезростань третинного релікту тису ягідного.

Група типів тисових бучин трапляється на північних схилах вапнякових гребенів. Вона представлена свіжою тисовою субучиною плющевою і сухуватим та свіжим тисово-буковим суборем сеслерієвим та чорницевим. На південних схилах збереглись фрагментарне з теплої доби польодовикового періоду в сухих суборах кизильники з кизильника цілокрайого, жостерники з жостера проносного та криволісся ялівцю козачого. Це єдине його місцезростання в Карпатах. У трав'яному покриві переважають лісостепові види. В аналогічних бідних лісорослинних умовах збереглись реліктові липняки та грабняки.

Скельні угруповання явора і ясена за участю в'яза шорсткого, липи серцелистої та широколистої, клена гостролистого, дуба скельного зустрічаються як на вапняках, так і на фліші пісковиків у сугрудках. У їх трав'яному покриві переважають переліска багаторічна, лунарія оживаюча, листовик сколопендровий.

В оптимальних для бука грунтово-кліматичних умовах останній відзначається виразною життєвістю і формує як на вапняках, так і на елювіо-делювії карпатських пісковиків чисті угруповання. Вплив материнської породи на видовий склад лісів проявляється лише в бідних типах з близьким заляганням грунтоутворюючих порід або ж виходом їх на поверхню. В цих умовах формуються переважно мішані лісостани.

Багата й різноманітна за географічними елементами флора вапнякових скель Великої й Малої Угольки. Спільно з Л. О. Тасєнкевич нами відмічені такі рідкісні види рослин, як в'язіль стрункий, молодило шорстке, ломикамінь живучий, вероніка зубчаста, кортуза Маттіолі, клопогін смердючий, перлівка трансільванська, порізник гірський, кадило мелісолисте, квітучий плющ, дзвоники карпатські та багато інших, серед яких чимало реліктових. Трохи нижче трапляється середземноморський вид — еритроній собачий зуб.

Дещо відрізняються у типологічному відношенні ліси Широколужанського фауно-флористичного заказника, що пояснюється холоднішими кліматичними умовами та перевагою пісковиків (іноді крупнозернистих) серед материнських порід. Тому поруч з чистими бучинами тут є і хвойно-букові ліси.

Найбільш поширені свіжі та вологі бучини біднопокривні, квасеницеві, маренкові та зубницеві. В урочищі Татри на висоті 800 м у бідних лісорослинних умовах зустрічається фрагментарне субучина чорницева та орлякова. На вершині урочища (900 м) зберігся реліктовий вологий березовий субір.

Цікавим у типологічному відношенні є урочище Ялинковатий, недалеко від головного хребта Красної. Під впливом холодних повітряних течій у бідних едатопах на висоті 800—950 м збереглися мішані, зрідка чисті реліктові смерекові лісостани. В багатих типах лісорослинних умов трапляються невеликі осередки ялицевих бучин та букових яличин. Крім Ялинковатого, смерека та ялиця збереглись у Татрах, Щербановому Зворі, Поганському та Чурковатому. Острівні осередки цих темно-хвойних порід — цікаві об'єкти вивчення польодовикової історії лісів.

На терасах річки Лужанки сформувалися сирі вільшини з вільхи сірої, що мають важливе захисне значення. Вище водоспаду Гук на цій річці є сприятливі геоморфологічні умови для розведення форелі, тут можна створити гірське водоймище площею близько шести гектарів.

Угольський та Широколужанський заповідні масиви відносно бідні на фауну. З ссавців поширені бурий ведмідь, вовк, рись, кіт лісовий, горностай, куниця кам'яна й лісова, благородний олень, козуля, дика свиня. У вапнякових печерах Великої і Малої Угольки живуть колонії кажанів. У вологих біотопах масово поширені саламандри плямисті, що збереглись з третинного періоду і в Радянському Союзі відомі лише з Карпат.

З метою створення сприятливих умов для збагачення корисної фауни необхідно розширити площу ремізних угідь. Цікаві пам'ятки неживої природи — печери, гроти слід відповідно обладнати і зробити їх доступними для організованих екскурсій. Абсолютно заповідний режим потрібно встановити в місцях, де збереглись рештки реліктової флори. Належної уваги вимагає зміцнення верхньої межі лісу, яка знищується внаслідок безсистемного випасу худоби та дії лавинних процесів.

Вже зараз існують реальні можливості об'єднати Угольський і Широколужанський заповідні масиви і створити тут філіал Карпатського заповідника. В майбутньому на його базі можна організувати в центральній частині Полонинських Карпат національний парк, який сприятиме збереженню цінних у природоохоронному відношенні гірських ландшафтів і раціональному використанню їх багатих рекреаційних ресурсів.

Буковий заповідник Свидовець (проект). Його доцільно створити на місці затвердженого на площі 1471 гаодноіменного резервату, розташованого на південних мегасхилах Свидовецьких гір в межах висот 800—1600 м на території Косівського лісництва Великобичківського лісокомбінату. Південні схили Свидівця оптимальні для зростання бука, який формує переважно чисті, рідше мішані з явором, кленом та в'язом шорстким, фітоценози. Відзначається бук високою життєвістю навіть при верхній межі лісу, яка проходить на висоті 1380 м і є найвищою в Українських Карпатах. Про це свідчить його задовільний ріст і санітарний стан у приполонинній смузі, а також рясне відновлення, яке становить 50—60 тис. штук надійного підросту па гектар.

Найбільш поширеними є свіжі та вологі бучини, представлені маренковою,зубницевою та ожиновою асоціаціями. Рідше трапляється бучина квасеницева, а на еродованих схилах субучина