Головним енергоресурсом Латинської Америки є нафта. Значення нафти в енергобалансі регіону набагато більше, ніж у цілому в світі і в багатьох економічно-розвинутих країнах. Гідро-енергетичний потенціал Латинської Америки оцінюється в 700 млн кВт, що становить чверть світового потенціалу. Проте у регіоні освоєно тільки 16% гідроенергетичних ресурсів. За величиною гідро потенціалу і його значенням в енергетиці Латинська Америка тільки трохи поступається Африці, випереджаючи США, Західну Європу й Азію. На початку 90-х років Бразилія, Перу і Колумбія за розмірами гідроенергетичного потенціалу увійшли до першої десятки країн світу.

У регіоні споруджені одні з найбільших у світі ГЕС. Це насамперед бразильсько-парагвійська ГЕС Ітайпну на р.Парана потужністю 14 млн кВт, Гурі на р. Кароні у Венесуелі – 10млн кВт, Тукуруй у Бразилії – 8 млн кВт.

Латинська Америка має значні резерви гідроресурсів для будівництва нових ГЕС. Зараз у регіоні споруджують переважно середні та малі ГЕС, що дасть змогу оптимальніше використовувати гідроенергетичні ресурси і зменшувати негативні екологічні впливи на довкілля.

Атомна енергетика у Латинській Америці розвивається досить повільно. На її частку припадає тільки 1,5% виробництва електроенергії. Перша АЕС була збудована в1974 році в Аргентині. На початку 90-х років у Латинській Америці діяло чотири атомні електростанції потужністю 2,24 млн кВт – в Аргентині, Бразилії та Мексиці. Лідером у регіоні за обсягом виробництва енергії на АЕС є Аргентина.

У Латинській Америці широко використовуються місцеві традиційні енергоджерела, тікі як дрова й біомаса. Їх питома вага в енергоспоживанні регіону становить близько ј . Найвищий рівень їх споживання у побутовому секторі в країнах Центральної Америки та Карибського басейну.

Характеристика розвитку та розміщення електроенергетики України.

Електроенергетика є базовою галуззю економіки України, від надійного і сталого функціонування якої значною мірою залежать темпи виходу України із скрутного економічного становища та енергетична безпека держави.

Електроенергетична галузь функціонує в особливих умовах. Процес постійного і безперервного в часі збалансування виробництва і споживання електроенергії забезпечується єдиним диспетчерським управлінням об'єднаною енергетичною системою України. В силу зазначених особливостей шлях електроенергії від виробника до споживача не може відбуватися без проходження стадії оптової купівлі-продажу, що зумовлює необхідність існування оптового ринку.

У 1994 році з метою запровадження конкурентних засад в електроенергетиці розпочато структурну перебудову та реформування енергетичної галузі. Реформування здійснювалося за такими напрямами:

Протягом 1994-1996 років проведено демонополізацію та реорганізацію виробничих енергетичних об’єднань, асоціації ГЕС та підприємств енергетичних мереж, які забезпечували на відповідних територіях виробництво, транспортування, розподіл та реалізацію електроенергії, і створено нову структуру галузі, яка сприяє формуванню конкурентних відносин на оптовому ринку електроенергії.

У результаті реорганізації галузь має таку структуру:

Частка електроенергії виробленої на різних типах електростанцій становить:

Щодо палива, яке українські енергогенеруючі підприємства використовують для виробництва електроенергії та тепла можна зазначити:

АЕС. Ситуація ускладнюється відсутністю у державі власного циклу виробництва ядерного палива. З 1998 року припинено російські поставки тепловиділяючих збірок на компенсаційній основі, тому обсяги виробництва електроенергії на АЕС безпосередньо залежать від політичних рішень щодо погашень заборгованостей перед Росією за поставлене ядерне паливо.

ТЕС (найбільша частка у виробництві електроенергії). Використання низькоякісного (непроектного) палива на багатьох блочних електростанціях спричиняє інтенсивне старіння обладнання ТЕС. Використовуване паливо:

Мазут – 1,4%.

Центральні відомства колишнього СРСР тривалий час вважали Україну за територіальну базу для ймовірного спорудження нових атомних електростанцій. Їхніми науково-дослідними і проектними інститутами в республіці “виявлено” і попередньо затверджено десятки “перспективних майданчиків” для будівництва АЕС. При визначенні цих майданчиків не враховувалися ні рівень економічного розвитку регіонів, ні територіальна концентрація виробництва, ні густота населення, ні якість земель, ні наявність паливо-енергетичних баз.

Всі великі електростанції України об’єднані в районні енергосистеми, що утворюють єдину державну енергосистему. Функціонують Донбаська, Дніпропетровська, Харківська, Київська, Вінницька, Львівська, Одеська, Кримська районні енергосистеми. Державна об’єднана енергосистема України пов’язана з енергосистемами сусідніх з Україною держав та енергосистемою “Мир”. Через високовольтні лінії передачі пролягли мости з України у Поволзький район Російської Федерації, у Словаччину, Угорщину, Румунію. В 90-х роках освоєно трансукраїнські лінії електропередачі напругою 750 кВт “Донбас - Західна Україна - Альбертіша”.

Загалом електроенергетика включає ще деякі типи альтернативних електростанцій. Саме вони будуть давати екологічну електрику.

Останнім часом зусилля вчених і практиків галузі спрямовані на пошук альтернативних екологічно чистих енергоджерел. Потреби електроенергії Кримського півострова , Одеської та Херсонської областей можна задовольнити , використавши постійні потужні вітри на узбережжі Чорного моря. Вітровий потенціал півдня України близький до аналогічного в Каліфорнії , де споруджено найбільші в США вітрові енергоустановки (ВЕУ).

Існує ряд інших типів