2.3. Розрахунок параметрів фотоаерознімання

Згідно із завданням в ході виконання курсової роботи необхідно по заданих вихідних даних розрахувати параметри планового аерофотознімання в масштабі аерофотоапаратом із фокусною відстанню на ділянку розміром . Найбільша висота , найменша . Висота аеродрому , швидкість літака . Номінальне поздовжнє перекриття знімків , номінальне поперечне перекриття - . Розмір кадру .

Визначають висоту фотографування відносно середньої горизонтальної площини ділянки аерофотозйомки.

(2.1)

За літературними джерелами визначають найвищу і найнижчу відмітки на області, яка картографується, і вираховують відмітку середньої площини:

(2.2)

Потім знаходять максимальне перевищення точок над середньою площиною

(2.3)

Абсолютну висоту фотографування вираховують за формулою

(2.4)

Відмітку аеродрому визначають за картою і вираховують висоту польоту над аеродромом

(2.5)

Якщо мінімально допустиме поздовжнє перекриття 56%, тоді розрахункове перекриття знаходять за формулою

(2.6)

Для мінімального допустимого поперечного перекриття 20% знаходять

(2.7)

Вираховують величину базиса на знімку

(2.8)

Базис на місцевості

(2.9)

Відстань між маршрутами в масштабі знімка знаходять за формулою

(2.10)

Визначають відстань між маршрутами на місцевості

(2.11)

Знаючи довжину маршруту в кілометрах, вираховують кількість аерознімків в маршруті

(2.12)

За відомою шириною ділянки в кілометрах вираховують кількість маршрутів

(2.13)

і в формулах (3.12), (3.13) необхідно виразити в сантиметрах.

Кількість аерознімків на ділянках визначають за формулою

(2.14)

.

Інтервал між експозиціями вираховують за формулою

(2.15)

де – шляхова швидкість літака.

Вираховують необхідну кількість аероплівки , приймаючи проміжок між знімками рівний 1 см.

(2.16)

2.4. Складання схеми фотоаерознімання

За отриманими даними складають схему аерофотозйомки на кальці з карти, на яку наносять тільки рамку і розташування аеродрому. Перший маршрут прокладають поряд з північною рамкою карти. Центри позначають на відстані в масштабі схеми. Другий маршрут наносять на відстані від першого маршруту . Аналогічно наносять інші маршрути.

Для зручності складання схеми планово-висотної прив’язки на схемі аерофотозйомки в одному чи двох місцях наносять площу, яка накривається одним аерофотознімком, і площу, яка накривається поздовжнім перекриттям.

На всій схемі позначають поперечне перекриття і поздовжнє потрійне перекриття.

3. Проектування планово-висотної підготовки аерофотознімків

Для того щоб обробити стереопару аерознімків на фотограммет-ричному приладі, її треба забезпечити відповідними опорними точками, тобто точками з відомими геодезичними координатами. Геодезичні роботи з визначення координат опорних точок на місцевості і розпізнавання їх на знімку називають прив’язкою аерознімків, або їх польовою під-готовкою.

Розрізняють планову, висотну і планово-висотну прив’язку залеж-но від того, які координати опорних точок при цьому визначають. Якщо визначають планові координати, то прив’язку називають плановою, якщо висотні - висотною, а якщо три координати - планово-висотною.

Планова прив’язка використовується для трансформування аерознімків і виготовлення фотопланів. Висотна і планово-висотна прив’язки використовуються для виготовлення топографічних карт і планів, а також для трасування і розв'язування різних інженерних задач.

Крім того, розрізняють суцільну і розріджену прив’язки аерознімків. При суцільній прив’язці кожна стереопара чи аерознімок, які обробляють, забезпечуються необхідною кількістю опорних точок. При розрідженій прив’язці опорні точки розміщують в певних місцях маршруту чи блока аерофотознімків, враховуючи подальше виконання фототріангуляції, тобто згущення опорних точок. Зрозуміло, що остан-ній метод має переваги і в економічному відношенні, і в зменшенні кількості польових геодезичних робіт, тобто перенесенні робіт у ка-меральні умови.

3.1. Створення планово-висотної прив’язки

При створенні топографічних карт універсальним методом планові, висотні і суміщені планово-висотні опознаки проектують в середині поперечного перекриття так, щоб кожний з них був розташований на найбільшому числі аерознімків і в зоні потрійного поздовжнього перекриття.

Для створення топографічних карт у масштабі 1:10000, 1:5000 з січенням рельєфу через 5м аерофотозйомку проводять в масштабі приблизно в півтора рази менше масштабу карти, яку утворюють. Для рисовки рельєфа здійснюють повну висотну прив'язку знімків, забезпечуючи кожну стерео пару чотирма опознаками. Масштабування моделі виконують за двома опознаками.

Якщо проектом передбачено згущення планово-висотної основи, тоді опознаки проектують поперек аерофотознімальних маршрутів рядами через 8 базисів. При цьому забезпечують прив'язку першої і останньої (восьмої) стереопар маршрута, а також проектують один висотний опознак на середині маршруту, тобто на четвертій стереопарі.

Точність планової прив'язки аерознімків повинна забезпечувати 0,2 мм в масштабі карти, що створюють. В масштабі 1:5000 це складе 2м на місцевості. Виходячи з цього, вибирають допустиму довжину планового ходу.

Для висотної прив'язки знімків точність повинна бути не нижче 1/3 січення рельєфу в карті, що створюють. Для січення рельєфу 1 м точність висотної прив'язки біля 30см.

Розраховують допустиму довжину ходу. Наприклад, для технічного нівелювання

,

В залежності від потреб точності вибирають методику планової і висотної прив'язки а також інструменти. Оскільки при висоті січення рельєфу 5м , то, тому висотні ходи прокладають методом тригонометричного нівелювання. Планову прив’язку виконують прокладанням полігонометричних ходів 1-го розряду. Довжина ходу розраховується за формулою:

, звідси .

3.2. Розрахунок точності планово-висотної прив’язки

При створенні топографічних карт і планів стереотопографічним методом кожна стереопара знімків повинна бути забезпечена не менше як трьома планово-висотними точками. Ці точки вибираються в зоні потрійного перекриття.

Згущення планово-висотної мережі за матеріалами аерофотозйомки називають фото тріангуляцією, вона ґрунтується на побудові незалежних моделей для стереопар і наступному з’єднанні їх у спільну модель. При цьому не визначаються елементи зовнішнього орієнтування, і обчислень проводиться менше ніж у першому варіанті.

Виходячи з формул оцінки точності обчислюємо через