де - знаменник масштабу зйомки, - кількість стереопар, - середня квадратична похибка вимірювання поперечного паралаксу (), - базис, - фокусна відстань, в лівій частині точність прив’язки.

Знаходимо :

Підставляючи числові дані отримаємо, що в поздовжньому напрямі опознаки повинні бути через 4 базиси, в поперечному – через 3 базиси, а висотні точки через 3 базиси.

3.3. Складання схеми планово-висотної прив’язки

Опорні точки на знімках розміщують у зонах поперечного пере-криття так, щоб ними можна було користуватися при обробці знімків двох спільних маршрутів. Суцільна планово-висотна прив’язка знім-ків проводиться рідко, оскільки вона економічно невигідна. Розрід-жена підготовка знімків теж може різнитися залежно від характеру місцевості та способів визначення геодезичних координат.

У рівнинних районах прив’язку знімків ведуть теодолітними і нівелірними ходами, тому опорні точки розміщують прямолінійними рядами на початку маршрутів, у кінці та посередині. Схема такої пла-ново-висотної прив’язки подана у додатку. У гірських районах прив’язку переважно виконують засічками і опознаки розмішують в шаховому порядку. Перед аерофотозйомкою планово-висотні опорні точки маркірують, маркірування для зйомок у масштабах 1:10000 - 1:25000 виконують проорюванням або вирубуванням невеликих просік чи майданчиків у вигляді квадрата чи прямокутника. Розміри вирубок повинні бути такими, щоб їх зображення на знімках було 0,5...І,0 мм.

Для зйомок у великому масштабі маркірування виконують викладанням різними матеріалами вапном, марлею і т. ін. Якщо при підготовці знімків у необхідній зоні нема маркірувального знака то за опорну точку беруть контур, який можна розпізнати на місцевості з точністю не менше як 0,1 мм у масштабі майбутньої карти чи плану.

Згідно з інструкцією опорні точки відповідно оформляються. На знімку в плановій точці робиться накол діаметром, не більшим як 0,1мм червоною тушшю навколо нього проводиться коло діаметром 1см. Підписується номер точки, відмітка землі, а на зворотньому боці креслиться збільшений абрис і робиться опис місця. Висотні точки теж наколюють і обводять на лицьовому боці діаметром І см чорною тушшю. Поруч підписують номер та відмітку необхідності на зворотньому боці знімка креслять абрис, вказують зміряні відстані до орієнтирів. Необхідна точність планової прив’язки знімків - 0,1 мм у масштабі плану, що створюватиметься, а точність висотної прив’язки повинна бути більш як четверта частина площі перерізу на тій карті. Виходячи з цього розраховують допустимі довжини теодолітного та нівелірного ходів чи інші параметри прив’язки.

4. Опис виконання експериментальних робіт

4.1. Зовнішнє орієнтування

Зовнішнім, або геодезичним, орієнтуванням моделі, одержаної в результаті взаємного орієнтування, вважається зведення її до необхід-ного масштабу та просторовий розворот відносно геодезичної системи ко-ординат. Для масштабування моделі користуються опорними точками, нане-сеними на основу й знімки. Вимоги до кількості та розміщення опорних точок такі самі, як і при аналітичному розв'язанні цієї задачі: дві опорні точки а координатами і одна - з відомою висотою. Точки повинні розміщуватися на максимальній відстані одна від одної, тобто в кутах стереопари.

Масштабування моделі відбувається зміною базису проеціювання. Аналітичне масштабування моделі знаходять за формулою:

де - відстані між відповідними точками на моделі і на місце-вості; і - прирости координат між цими точками. Якщо визначений масштаб моделі не відповідав масштабові карто-графування, то змінюють базисні компоненти, встановлені на приладі.

Практично на УСП масштабування виконується так. Штурвалами наводять стереоскопічну вимірювальну марку на одну з планових точок. Планшет пересувають і суміщають вістря олівця чи голки з відпо-відною точкою на планшеті. Потім наводять стереоскопічно вимірювальну марку на другу опорну точку. Розвертаючи планшет навколо першої опор-ної точки, встановлюють олівець чи голку, а лінію, що з’єднує ці опорні точки на планшеті. При не збіганні олівця з точкою змінюють масштаб проеціювання, вводячи поправки в базисні компоненти.

Якщо побудований відрізок коротший за відстань між опорними точ-ками на планшеті, то базисні компоненти збільшують і, навпаки, якщо відрізок, що будується, більший за відстань між опорними точками - змен-шують. Стереопару можна вважати змасштабованою, якщо при стереоскопіч-ному наведенні вимірювальної марки на всі: планові опорні точки моделі вістря олівця збігається з необхідною точністю з відповідними точками на планшеті. Після горизонтування моделі масштаб може змінитись, тому піс-ля просторового розвороту знову перевіряють масштабування.

При горизонтуванні штурвалами стереоскопічно наводять вимірювальну марку на точку (рис. 4.1). На лічильнику ви-сот, притримуючи ножний штурвал, установлюють геодезичну відмітку цієї точки: . Потім стереоскопічно наводять вимірювальну марку на точку (рис. 4.2). Знімають відлік , який не відпові-дає геодезичній висоті , що свідчить про нахил моделі вздовж осі .

Рис. 4.1. – Схема масштабування моделі

Рис. 4.2. – Схема горизонтування моделі

Штурвалом установлюють на лічильнику висот відлік, який дорівнює се-редньому значенню геодезичної і фотограмметричної відміток. При цьому вимірювальна марка встановиться вище або нижче від поверхні стереомоделі. Діючи одночасно гвинтами зводять стереоскопіч-но вимірювальну марку на точку . Після цього, притримуючи ножний штурвал, на лічильнику висот, установлюють відмітки точки . Потім знову наводять стереоскопічно вимірювальну марку на точку І. Якщо при цьому не досягнуто рівності висот і, то поступають так само, як і на точці . Якщо ж на точках і досягнуто рівності геодезичних і фотограмметричних висот з необхідною точністю, то переходять до поздовжнього нахилу моделі .

4.1.1. Будова і робочі повірки стереографа

Розроблений професором Ф.В. Дробишевим стереограф СД є універсальним фотограмметричним приладом механічного типу. Спеціальними коректорами в ньому здійснена текуча корекція положення точок стереомоделі, що спостерігаються, з допомогою неперервної зміни фокусних відстаней проектуючих камер.

Діапозитиви і негативи, що