Дністер — ріка на південному заході України та у Молдові. Українська народна етимологія пов'язує назву ріки зі словосполученням «дні стер». Існує легенда, згідно якої на місці річки був невеликий струмок, уздовж якого жили люди. Вони вели свій календар, позначаючи дні на піску, що був на березі струмка, позначками. Але одного разу струмок розлився своїми водами на довколишні поля і затопив береги. Коли ранком вода спала, вийшли люди на берег, а їхніх позначок на піску нема.

- Хто дні стер? — бідкались люди, і самі собі відповідали: — Та хто?! Струмок дні стер.

З того часу і стали називати струмок, який дні стер — Дністер.

Звідки пішла назва річки Золота Липа

Називалася колись наша річка Липа. Бо така вже була чиста, таку мала добру і смачну воду, що ніби настояна на липовому цвіті. Всяку хор лічила і людей поїла. А випрана у Липі сорочка світилася такою білизною, що аж очі радила. Але то, нипричім, я не до того веду...
У Бережанах колись жили пани Синявські. Вони заклали тут палац, що донині ще стоїть на березі річки. Дуже були скупі ті пани. Народ обдирали, як липку. Все оте багатство осідало золотом в замкових льохах. Але, як кажуть, до часу дзбанок воду носить. Так сталося і з панським золотом.
Одного року навесні налетіли на місто татари. Люди повтікали у ліси, а пани недовго замок боронили і ворота відчинили. Пан Синявський відкупився золотом. Люди повідали, що татари цілий день ті гроші рахували і мішки на віз складали. А як поскладали, то замок ще пограбували і додому повтікали.
Але не так ся стало, як ся їм сподівало. Бо як но виїхали вони із палацу до лісу, вдарили на них опришки. Яких порізали, а які повтікали. А татарський мурза з одним возом взявся навтіки. Він втікати, а хлопці за ним. Заїхав мурза на місток через Липу, а він бух — і в воду! Бо підрізали його опришки, щоб хто не змотався. Булькнули панські гроші в Липу.
Ще довгі роки то тут, то там виловлювали люди з річки золото. Від того і річку назвали Золотою Липою.
(Записав у 1978 році від Н.Білявського у селі
Потутори Бережанського району Михайло Крищук)
 

“Цікава і романтична легенда про назву річки Вовчої і її появу. Колись давним-давно в долині річки жила зграя вовків. Вони полювали на дичину, вишукуючи свою здобич в урочищах. Вожаком зграї був сильний і сміливий вовк. Але він потрапив у пастку, поставлену людьми… Зграю очолила молода вовчиця. Частина зграї приєдналась до неї, а частина стала ставитись ворожо, прагнучи обрати свого вожака. Тоді вовчийця вивела свою зграю у верхів'я ярів і оголосила непокірній частині вовчого племені, що віднині ті стануть об'єктом здобичі, як і косулі, зайці і всіляка інша вовча дичина за непокору. Вовчиця зі своїм оточенням прийшла до верхів'я яру і там почала рити велику і зручну нору для свого потомства. Але з нори раптом хлинула вода, декілька днів потоки текли по долині яруги (нині - урочище поблизу села Новоолександрівки). З часом потік затих, перетворившись в ключ, з якого бере початок річка. І стали ту річку називати Вовчими Водами, сучасна назва - Вовча.”
Від назви річки виникла і назва Вовчої слободи (нинішнього міста Вовчанськ).

Про річку Кінську, шо у сучасній Запорізькій області, є ще одна легенда. Одного разу на березі річки козаки у великій битві здолали турків і татар та стільки їх знищили, шо вода у річці від крові стала червоною. Коли козаки рушили через річку навздогін за втікаючими ворогами, їх коні відмовилися йти у кроваву воду. З того часу річку називають Кінською та вона деякий час була кордоном між Запоріжжям та турками-татарами.

Мабуть таки була якась у історії козацтва така пригода, якшо в тій самій місцині про назви різних річок існують майже тотожні легенди.
Трохи нижче сучасного міста Запоріжжя у Дніпро впадає річка Кінська. Люди кажуть, шо за часів козацтва південними степами кочували ногаї-татари. Був у них лютий хан, шо багато сіл та містечок на Україні зруйнував, людей побив та нагарбав добра. От вирішив він якось переправити своє добро до Криму. Спорядив корабель та вирушив річкою до Дніпра. Але козаки влаштували засідку та здобули той корабель з бою. Раптом на палубу скочив на золотому коні вершник весь у золоті та камінні, а до коня сакви зі скарбами приторочені. Заскочені зненацька були козаки, розгубилися. А вершник з конем стрибнули у річку. Довго чекали козаки, але ніхто не виплив. Але люди кажуть, шо золотий кінь позбувся втопленого хана та зайвого вантажа, доплив під водою майже до Дніпра, гайнув у степ та довго ще водив табуни диких коней. А річку, де втопився хан, назвали на честь його золотого коня Кінською.
-

Колись на Запоріжжі жив один козак. А поряд з ним оселився великий змій. Якось сусіди посперечалися за межі своїх земель. І вирішили провести між володіннями борозну. Змій запрягся у плуг та поорав рівчак. Почав він далеко в степу, а зупинився лише біля Дніпра. Але рів був настільки широкий та глибокий, шо налилася в нього спочатку вода з Дніпра, а