Різко погіршилося і співвідношення показників природного приросту міського і сільського населення. Якщо в 1960 р. різниця між природним приростом міських і сільських жителів становила 0.3 (на користь міського), то в 2002 р. цей показник зріс до 5.9. У 2002 р. лише окремі області України (Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Чернівецька і Крим) мали незначний природний приріст сільського населення. В усіх інших областях мало місце велике скорочення природного приросту сільських жителів.

Зниження коефіцієнтів народжуваності в Україні відбувається за рахунок зміни складових їх компонентів. Серед останніх центральне місце належить низькому сумарному коефіцієнту народжуваності, який за останнє п’ятиріччя становив 1.9 – 2.0 (сумарний коефіцієнт народжуваності відображає середню кількість дітей, народжених жінкою за життя). За 1980 – 2002 роки жінки у віці 15 – 49 років скоротили кількість народжених дітей (в середньому за рік на 1000 жінок відповідної вікової групи) з 58.2 до 54.6. Причому, молоді вікові групи жінок збільшили кількість народжених у віці молодше 20 років за вказані роки з 48.3 до 56.9, у віці – 20 – 24 роки – з 163.0 до 165.0, тоді як серед старших вікових груп жінок коефіцієнти їх народжуваності скорочувалися: від 25 до 29 років – з 102.2 до 91, від 30 до 34 років – з 50.9 до 44.0, від 35 до 39 років – з 18.2 до 16.1, від 40 до 44 роки – з 4.2 до 3.7, від 45 до 49 років – з 0.3 до 0.2. [3, с.128].

Однією з причин відносно невисокої народжуваності є, як уже зазначалося те, що значна кількість жінок фертильного (дітородного) віку не одружена. Частина з них також народжує дітей, але цей показник набагато нижчий, ніж у замужніх жінок. Між іншим, в Україні кожну десяту дитину народжують жінки, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі. В 1990 р. на таких дітей припадало 11.2% загальної кількості народжених.

Негативний вплив на природний приріст населення України має досить велика кількість абортів.

Природний рух населення формують також показники його смертності. Серед останніх особливе місце належить дитячій смертності, в республіці помирає кожна десята (віком до одного року) дитина. Зрозуміло, що зниження дитячої смертності сприятиме врешті-решт підвищенню загального природного приросту населення.

В Україні є дуже високою, особливо серед сільських жителів, загальна смертність. Серед останніх кількість померлих на 1000 чол. населення в 2002 р. становила 16.1, що при дуже низькій народжуваності (12.7) призвело до того, що природний приріст по Україні дорівнював лише 3.4.

Смертність населення республіки помітно коливається залежно від віку. В цілому по Україні кількість померлих у середньому за рік на 1000 чол. відповідної вікової групи є, зрозуміло, найбільшою серед старших людей.

Механічний.

Міграції – постійні та маятникові, їх масштаби і районні особливості виступають важливим чинником регіонального розвитку та просторової спеціалізації економіки, розселення людей. Роль і значення міграцій, в тому числі і міжнародних, в умовах ринкової економіки неухильно зростатиме.

Територіальні переміщення населення зі зміною місць проживання – постійні міграції – важливий фактор економічного розвитку окремих країн та регіонів. Виключно важливою є роль постійних міграцій у розселенні населення, розвитку тих регіонів, які мали чи мають для цього найбільш сприятливі передумови, в урбанізації, рості міських і сільських поселень тощо. Помітною була роль України і в міждержавному поділі праці, а отже, і у постійних міждержавних міграціях. Територіальний обмін населенням – закономірний процес, який сприяє раціональному використанню трудових ресурсів, об’єднанню людей за національною, релігійною і родинною ознаками. Це виключно важливо тепер, коли на історичну батьківщину повертається багато українців, особливо зі східної діаспори.

Загострення в останні роки міжнаціональна відносин в окремих регіонах призвело до подай нової категорії мігрантів – біженців і, в свою чергу, до необхідності вирішувати «позапланові» економічні та соціальні питання – поселяти новоприбулих, працевлаштувати, соціальне захищати.

Міграційні потоки в Україні, як уже зазначалося, досить значні. З 867 408 тис. тих, хто прибув в міські поселення України по міграціях (вище наводилися дані як по міських, так і по сільських міграціях), 59.7% припадає на переселенців з її меж, в тому числі 35.9% – на переселенців із цієї ж області, і 40.3% на переселенців з інших республік. Найвища частка емігрантів, які прибувають з-поза меж республіки (серед усіх емігрантів), припадає на області колишніх Південного і Донецько-Придніпровського економічного районів. Наприклад, їх частка в 1989 р. становила по окремих областях: Кримській 52.1%, Одеській – 46.1%, Миколаївській – 42.0%, Харківській – 48.5%, Донецькій – 46.5%, Луганській – 44,8%, Запорізькій – 44.0%, Дніпропетровській – 43.9%. Дуже високий цей показник по м. Києву – 49.8%. Серед областей колишнього Південно-Західного економічного району наведений показник найвищий в Закарпатській області – 37.9. В інших областях даного економічного району частка мігрантів, які прибувають з-за меж республіки, відносно незначна і коливається в межах 23 – 36% (найнижча вона в Тернопільській (23.5%), Рівненській (26.8%), Івано-Франківській (28.0%), Волинській (28.2%), Вінницькій (29.2%) областях.

Таким чином, потоки мігрантів, які прибувають з-за меж України, переважно направляються, по-перше, в райони, найбільш сприятливі для життя і трудової діяльності (Крим, Одещина, Миколаївщина, Закарпаття), і, по-друге, – в індустріальне розвинуті регіони (Донбас, Придніпров’я), прилеглі до промислових центрів райони південних областей, що безпосередньо прилягають до Чорного та Азовського