Реферат

Бучач

Зміст

[]

·

o

o

o

o

o

o

o

·

·

·

·

·

·

·

·

Бучач

Панорама Бучача

Основні дані

Рада | Бучацька міська рада

Код | 6121210100

Перша згадка

1515

Статус міста | з 1939 року

12,5 тис.

9,98 кмІ

1253,610 осіб/кмІ

48402

+380-3544

: 49.063333, 25.376389

друга неділя вересня

Відстань

Найближча | Бучач

До обл./респ. центру 

125 км 

автошляхами | 68 км

Міська влада

Адреса | 48400, Тернопільська обл., Бучацький р-н, м. Бучач, майдан Волі ,1

Бумчач ( Butschatsch, Buczacz, бтищаИищ) — місто в , центр . Розташоване за 72 на південний захід від , на обох берегах .

Населення — 12,5 тис. мешканців (2006). Площа 9,98 кмІ.

Бучач розташований на перехресті шосейних доріг, що ведуть на , , , , , і .

Залізнична станція Бучач — кінцева станція лінії Бучач—.

Історія

Пам'ятник Тарасові Шевченку в Бучачі

Загальний вид на місто і Василіянський монастир від замку

Археологічні дослідження

На Федір-горі під час археологічних розкопок () знайшли кам'яні долота і тесла зі старанно зашліфованою поверхнею. Такий інвентар — типовий для племен культури лінійно-стрічкової кераміки (6-3 тис. до Р. Х.). На березі Стрипи виявлено залишки двох поселень ранніх племен трипільської культури та поховання бронзового віку.

Середньовіччя

Назва міста походить від старослов'янського слова «буча» — в значенні «вода напровесні, і глибінь», що досить точно відображає навколишній ландшафт.

Про час заснування Бучача існують розбіжні думки науковців: або роки. На території міста знаходилося давнє слов'янське поселення, що до 1340 року входило до складу Галицько-Волинського князівства. Наприкінці XIV ст., внаслідок тривалої боротьби між Польщею і Литвою, Східну Галичину (в тому числі Бучач) захопили поляки.

Перша письмова згадка —  р.

Бучач належав литовським магнатам Бучацьким (гербу ), які прославилися при захисті Галицької Русі і Поділля від кримських татар. Михайло Бучацький був галицьким старостою, Іван — подільським воєводою, Яків (останній нащадок цього роду) — єпископом кам'янецьким, холмським і полоцьким. правили містом до кінця XVI ст., відтак — Гольські, а з року — (гербу ).

року місто отримало .

З  р. тут двічі на рік проводилися ярмарки, а щотижня в четвер — торги.

Більшість міщан займалися ремеслами і рільництвом. Вони відробляли панщину, сплачували десятину, виконували різні повинності.

У році було закінчене будівництво замку, а року зведено муровану церкву Св. Миколая. Під стінами замку неодноразово велися бої. У вересні року замком оволоділо козацьке військо. В і  рр. фортецю намагалися захопити кримські татари, але зазнали невдачі. Відступаючи, вони спалили місто.

Навесні року гетьман разом із турецьким султаном Мохаммедом IV відбили у поляків і Бучач. року у Бучачі під деревом «Золота Липа», яке збереглося при дорозі на Соколів, був підписаний між Туреччиною та Польщею. Кордон пройшов по річці і поділяв місто на дві частини — східну (турецьку) і західну (польську). Окупація Бучача турками тривала 11 років. У листопаді року поляки здобули перемогу над турками під Хотином, і статті Бучацького договору втратили силу.

Польський король відвідав Бучач 1683 року (очевидно до ). У місті пам'ятають про «Джерело Собєського». На опорній стіні була встановлена пам'ятна плита з написом, що біля цього джерела відпочивав король (нині не збереглася).

У серпні року стояв у Бучачі з обозом і проводив військову раду щодо здобуття .

На середину припадає містобудівельна діяльність архітектора і скульптора . На замовлення і при фінансовій підтримці графа Миколая , вони звели ряд визначних пам'яток пізнього барокко, які сформували обличчя міста: придорожня фігура Св. Іоанна (), міська ратуша і придорожня фігура Св. Анни (), монастир ОО. (—), Парафіяльний костел (—), церква Покрови Пресвятої Богородиці ().

Австрійський період

року, після першого поділу Польщі, Бучач відійшов до володінь (з початку XIX ст. — Австрії; з  р. — Австро-Угорщини).

У році при монастирі заснували гімназію, в якій навчалися відомі українські та польські діячі культури, літератури і мистецтва. Серед її викладачів були поети Юліян Добриловський, Іларіон Грабович, біолог Семен Труш.

У — рр. Бучач належав Росії.

Старий Бучач

Стихійні лиха і хвороби не минали мешканців міста. Епідемія холери року забрала 770 бучачан. року трапилася велика пожежа, під час якої згоріло 220 будинків, у тому числі ратуша, монастир, церква, костел, синагога.

За даними  р., територія міста займала 3055 мІ, і в ньому проживало 8967 жителів, у тому числі євреїв — 6077, поляків — 1816, українців — 1066.

Чеський письменник Карл Запп, який подорожував Галичиною в 1830-х роках, залишив цікаві спостереження про побут і звичаї Бучача, сіл повіту. А польський архітектор і художник Єжи Глоговський виконав кілька акварелей з краєвидами міста.

Скасування панщини () сприяло розвитку економіки, основне місце в якій продовжувало займати рільництво, що мало натуральний характер. Прокладення в році залізниці -Бучач- спричинилося до пожвавлення промисловості й торгівлі. Під час колію залізниці у напрямку до було зруйновано і не поновлено по цей час.

У другій половині XIX ст. Бучач славився ткацькими виробами та килимами, які виробляла фабрика в Підзамочку на засадах місцевого народного ткацтва. Галицький історик та фольклорист написав перші історичні праці про Бучаччину — «Язлівецькі пам'ятки» (), «Бучацькі пам'ятки» (), видані у Львові.

року в Бучачі перебував на гастролях Театр товариства «Руська Бесіда». Серед акторів були та його дружина , а з ними піврічний син , майбутній реформатор українського театру.

Протягом — рр. за проектом Топольницького і Феррарі збудовано державну 8-класну гімназію. Тут навчалися історик , художник Володимир Ласовський, письменник Осип Назарук, поет-січовик Іван Балюк. В — рр. у ремісничо-будівельній школі при монастирі навчався письменник Дмитро Бедзик.

На початку XX ст. у місті звели ряд громадських і житлових споруд: будинок товариства «Сокіл», (, тепер Будинок культури), церкву Св. Архангела Михаїла () на Нагірянці, «Касу хворих»