1. Висока енергоємність продукції через застарілі технології та зношеність основних фондів. Загалом українські металурги витрачають майже двічі більше енергії, ніж їхні конкуренти. При цьому вітчизняні підприємства щорічно споживають 6-7 мільярдів кубометрів газу, тоді як більшість світових виробників уже давно відмовилися від використання цього енергоносія.

2. Монополізм на сировинних ринках України, передусім у сегментах залізної руди, коксівного вугілля та коксу, що призводить до подорожчання сировини за її низької якості.

При цьому якщо імпорт вугілля є об'єктивним явищем через відсутність достатнього об'єму потрібних марок цього товару в Україні, то проблема з рудою - політична. Профіцит сировини на внутрішньому ринку сягає 20-22 мільйонів тонн - 30% від загальної потреби, однак українські металургійні підприємства вимушені возити її з Бразилії.

3. Неконтрольований ріст цін на послуги державних монополій. Передусім, мова йде про тарифи на електроенергію, залізничні перевезення та ставки портових зборів.

4. Відсутність швидкої, адекватної та ефективної антикризової політики з боку уряду. Кабмін лише у листопаді 2008 року вжив ряд заходів, спрямованих на підтримку сектора. Більшість з них зводилися до зменшення фінансового тиску на підприємства.

Натомість конкуренти вітчизняних металургів - турецькі, китайські та російські компанії - за допомогою адміністративних заходів домоглися оперативного замороження і навіть зниження цін на сировину і тарифи.

Завдяки цьому, стверджують дані "Укрзовнішекспертизи", собівартість продукції у Китаї знизилася з 700 до 510 доларів за тонну, у Туреччині - з 624 до 430 доларів за тонну, у Росії - з 560 до 390 доларів за тонну.

Українські металурги зуміли здешевити тонну продукції з 650 до 550 доларів за тонну. Як наслідок, вітчизняні компанії з вересня 2008 року були часткового витиснуті із світових ринків. Піком падіння стали жовтень та листопад, після чого виробництво почало зростати.

Динаміка виплавки сталі в Україні, мільйони тонн 

Перше півріччя 2009 року стало для вітчизняних металургів періодом адаптації до нових умов на зовнішніх ринках. Очевидно, що швидкого відновлення, принаймні у