ТАЇЛАНД

План

1.Географічні відомості

2.Населення

3.Природні умови і ресурси.

4. Державні органи влади

5. Промисловість і сільське господарство

6.Транспорт

7.Зовнішня торгівля

1.Географічні відомості

Офіційна назва - Королівство Таїланд.

Географічне положення - країна розташована в Південно-Східній Азії. Межує з Мьянмою – на заході, з Лаосом – на півночі, з Камбоджею – на сході, з Малайзією – на півдні. Омивається водами Андаманського моря – на заході, Сіамської затоки Південно-Китайського моря – на сході та півдні. Загальна довжина берегової лінії близько 2400 км.

Державний устрій - конституційна монархія. Глава держави – король, який формально має широкі повноваження. Він же є головнокомандувачем збройних сил країни. При королі діє Таємна рада з 14 осіб. Вищий законодавчий орган – Національні збори з двох палат – Сенату і Палати представників. Глава уряду – прем'єр-міністр. Місцева адміністрація створюється на основі системи самоврядування.

Адміністративний поділ -ділиться на 72 провінції (чангвати).

Площа території - 514 тис. кв. км.

Населення -65.444.371 осіб.

Столиця - м. Бангкок (6000 тис. осіб).

Нічний Бангкок

Великі міста - Чіангмай (180 тис. осіб), Сонгкхла (100 тис. осіб).

Державна мова - тайська (сіамська).

Релігія - буддисти – 95%, мусульмани – 4%.

Державний прапор -являє собою п'ять горизонтальних смуг таких кольорів (зверху вниз): червоний, білий, синій, білий і червоний. Середня синя смуга вдвічі ширші, ніж інша. Три кольори: червоний-білий-синій символізують народ-релігія-король, неофіційний девіз Таїланду. Прапор був встановлений 28 вересня 1917 р. Тайська назва прапора - (Тонг Трайронг), що означає просто трикольоровий прапор (триколор).

Національний гімн - «Пхленг чат».

Грошова одиниця -бат.

Членство у міжнародних організаціях - член ООН.

2.Населення

Демографія

За оцінкою на 2004 р., в Таїланді проживає 64,87 млн. осіб. Чисельність населення країни протягом 1960–1990-х років збільшилась вдвічі. Однак якщо в 1960-ті роки темпи росту становили 3% на рік, то наприкінці 1980-х років вони знизилися приблизно вдвічі (народжуваність 2,5%, смертність 0,8%). Близько половини всього населення – особи молодші 30 років.

Середня по країні густота населення – 118 осіб на 1 кв. км. Чверть населення країни проживає у містах.

Етнічний склад населення. На частку народів, що розмовляють тайскими мовами, припадає близько 85% населення. Основне ядро утворюють таї, або сіамці (кхонтай, тай-нен) – народ з групи таї. До національних меншин належать китайці, лао, кхмери, мони, малайці та розселені переважно в горах карени, шан, акха, лісу, хмонг (мяо) та ін. Сіамці почали мігрувати на південь, до меж Таїланду, в VII ст. з території сучасної провінції Юньнань в Китаї. Вони потіснили і частково асимілювали монів, які заселяли землі правобережжя р.Чаупхрая, та кхмерів, що мешкали на її східному березі.

Другу за розмірами етнічну групу утворюють китайці. Їх предки прибули в країну за 1880–1930-ті рр. Хоча в 1930–1940-х роках ще відбувалися конфлікти на етнічному грунті, вони не набули характеру стійкого протистояння, тому зараз відмінності між китайцями та сіамцями в значній мірі стерлися.

Ще одну велику етнічну общину складають малайці. Релігійна відокремленість (багато малайців – мусульмани за віросповіданням), територіальна близькість Малайзії та історичні суперечки, пов'язані з проведенням кордону між Британською Малайєю та тогочасним Сіамом, все ще породжують сепаратистські настрої малайців, які мешкають на півдні, причому іноді справа доходить і до кровопролиття.

Мови

Лінгвісти розходяться в думках з приводу походження тайської (кхонтай або сіамської) мови.(див. також ТАЙСЬКА МОВА.) Імовірно, що вона відноситься до тайсько-кадайської мовної групи, яка включає в себе також лаоську та шанську мови, але деякі фахівці зараховують її до сіно-тибетської групи.

Виділяються три головні діалекти: центральний тайський, який поширений у Бангкогу, виконує функції офіційної літературної мови та вивчається в державних школах; тайсько-юаньський, поширений на півночі країни та місцями відомий під назвою кхаммуанг; тайсько-лаоський, яким користуються жителі північно-східного і південно-східного Таїланду. У тайській мові підвищення й зниження тону слугують для розрізнення значення, а словниковий фонд складається переважно з односкладових слів, хоча чимало багатоскладових слів запозичено з інших мов – кхмерської, палі та санскриту.

Карени та інші гірські народи розмовляють різними діалектами, які зараховують до тибето-бірманських та мон-кхмерських мов. Малайці використовують яванську мову, яка має арабську писемність і є близькою до малайської. Китайці активно користуються кількома південними китайськими діалектами, особливо теочу, а також мандарин.

Релігія

Буддизм південної школи тхеравада є фактично державним і найбільш поширеним віросповіданням серед таї. У Бангкоку знаходиться штаб-квартира Всесвітнього братства буддистів – найбільшої міжнародної буддійської організації. У Таїланді діють дві буддійські чернечі секти – Маханікай (найчисельніша) і Тхаммаютнікай (більш сувора). Як і в інших країнах, буддизм у Таїланді увібрав у себе безліч ритуальних звичаїв та обрядів з інших релігій – анімістичних, індуїзму, конфуціанства і даосизму. 94% населення Таїланду – буддисти, близько 4% – мусульмани, є також і індуїсти, християни, сикхи, анімісти й атеїсти.

Великий храм у Бангкоку

Міста

Найбільше місто країни – Бангкок. У його метропольський ареал входять, крім самої столиці, розташованої на східному березі р.Чаупхрая, місто Тхонбурі на її західному березі та декілька приміських районів. У 1995 р. тут проживало 6547 тис. осіб, або понад 60% міського населення країни. Надбільш бурхливе зростання переживає з кінця 1980-х років місто Чонбурі, центр чорної металургії та цукрової промисловості, розташований на узбережжі Сіамської затоки недалеко від столиці.

Чіангмай, який поступається за чисельністю населення лише Бангкоку – центр політичного, економічного і культурного життя Північного Таїланду. Він є адміністративним центром однойменної провінції і в минулому був столицею