У період після завоювання незалежності на політичній арені домінувала Антифашистська ліга народної свободи (АЛНС, перейменована в 1960 році в Союзну партію), лідер якої У Ну очолював уряд у 1948-1956, 1957-1958 і 1960-1962 роках. У Ну був політиком помірковано-лівого спрямування і, прагнучи досягти національної злагоди, у 1961 році оголосив буддизм державною релігією. При ньому була розроблена восьмирічна програма розвитку і проведені переговори з Японією про репарації. Упор робився на відновлення зруйнованих війною транспорту, засобів зв'язку, електроенергетики, портів, а також на вдосконалення іригаційних систем, будівництво дешевого житла і створення ключових галузей промисловості.

Просування наміченим шляхом гальмувалося через некомпетентність державних чиновників і падіння світових цін на головне джерело валютних надходжень і основу бірманського бюджету - рис. У цей же час виникли серйозні розбіжності в керівництві АЛНС, міністр оборони генерал Не Він перейшов у табір противників У Ну, а в 1958 році взяв владу у свої руки, сформував "перехідний" уряд і пообіцяв відновити порядок у країні та провести вільні й чесні вибори. Однак фракція У Ну в розколеній АЛНС здобула переконливу перемогу на парламентських виборах, і в 1960 році У Ну знову став прем'єр-міністром. Втративши пануюче становище, військові шукали можливості повернення до влади. Коли уряд У Ну досягнув домовленості з представниками бунтівних меншин, Не Він оголосив про небезпеку розпаду Бірманського Союзу і 2 березня 1962 року знову захопив владу.

Дію конституції було припинено, а парламент розпущено. Всі провідні члени уряду АЛНС, включаючи прем'єр-міністра, членів кабінету, президента, голову Верховного суду й більшість парламентаріїв, були заарештовані та провели 5-6 років в ув'язненні без суду і слідства і без права на звільнення під поруки чи заставу. Іноземні організації, що збереглися при перехідному уряді, були змушені припинити свою діяльність. Керуючи країною через Революційну раду, що призначається з числа військових, Не Він позбавив буддизм статусу державної релігії, орієнтувався на централізовану державу замість федеративної й заснував у 1962 році Партію бірманської соціалістичної програми (ПБСП), яка ухвалила програмний документ "Бірманський шлях до соціалізму". Не Він формально затвердив свій режим у конституції 1974 року, згідно з якою Бірма була проголошена Соціалістичною Республікою Бірманський Союз.

Центральні органи влади.

Згідно з конституцією 1974, найвищим законодавчим органом влади є однопалатні Народні збори, а в перервах між їх сесіями – Державна рада, що обирається Народними зборами з числа їх депутатів. До складу Державної ради входило 29 членів, включаючи по одному представнику від кожної області, така ж кількість членів Народних зборів і прем'єр-міністр. Голова Держради був одночасно президентом країни. Найвищим органом виконавчої влади була рада міністрів, яку очолював прем'єр-міністр.

Після державного перевороту 1988 управління країною зазнало значних змін. Новий військовий уряд ліквідував всі державні органи, які раніше існували, і утворив Державну раду з відновлення законності і порядку (ДРВЗП), що здійснювала функції законодавчого і виконавчого органу влади. До складу ДРВЗП було включено 22 армійських офіцери і 8 цивільних осіб, пости прем'єр-міністра і міністра оборони займав генерал Со Маун, а з 1992 – генерал Тан Шве. ДРВЗП діяла на базі указів, і багато міжнародних спостерігачів були упевнені, що Не Він продовжує відігравати важливу, хоч і закулісну роль у прийнятті рішень. У травні 1990 під жорстким контролем ДРВЗП було проведено вибори до парламенту. Несподівано значну перемогу (396 з 485 депутатських мандатів) отримала Національна ліга за демократію (НЛД), яка вимагала ліквідації військової диктатури і утворення демократичного уряду. Однак незабаром стало очевидно, що ДРВЗП не збирається йти з політичної арени: було зірвано скликання вибраних Народних зборів, формування законного уряду і прийняття нової конституції. Багато провідних активістів НЛД було арештовано, її лідерку Аун Сан Су Чжи було арештовано ще до виборів. Дехто з відомих функціонерів НЛД за підтримки значної кількості новообраних парламентаріїв виїхав у прикордонні з Таїландом райони, де в співпраці з Демократичним альянсом Бірми (ДАБ) було оголошено 18 грудня 1990 про створення тимчасового Національного коаліційного уряду Бірманського Союзу (НКУБС) на чолі з доктором Сейн Віном. Основну силу уряду складали озброєні повстанські формування малих народів, передусім Національно-демократичного фронту.

Військова хунта всюди замінила адміністративні кадри, призначені раніше Партією бірманської соціалістичної програми, своїми представниками з середовища армійських офіцерів. Було переглянуто підсумки реформ, початих у 1989.

Виконавча влада.

У листопаді 1997 Державна рада з відновлення законності і порядку (ДРВЗП) самореорганізувалася в Державну раду миру і розвитку (ДСМР), яка зосередила в своїх руках всю повноту виконавчої і законодавчої влади. Цей зовні формальний захід дав змогу чотирьом лідерам хунти вивести з складу уряду найбільш корумпованих членів, замічених у сумнівних економічних проектах, ослабити вплив командувачів військових округів, забезпечити міністерськими портфелями відомих воєначальників з провінції і уперше за 10 років висунути відносно молодих генералів на високі пости в округах і самій столиці. Метою нової Держради було проголошено затвердження «демократичної системи, що спирається на дисципліну і побудову