на рис на світовому ринку стимулювали використання місцевих земель під рисові поля переселенцями з центральної Бірми, Китаю і південної Індії. Тут започаткували комерційне рослинництво, що базувалося на великих фермах, які за розмірами перевищували традиційні сімейні господарства. На час сівби, жнив і первинної обробки врожаю рису доводилося наймати сезонних робітників, які прибували в основному з Індії. Спеціалізація Дельтової області на рисі з метою його експорту була така велика, що під нього відводилося 9/10 посівних площ. У 1940 році з Бірми експортувалося 3 млн. т рису, з них 95% припадало на Дельтову область. У роки Другої світової війни і післявоєнний період внутрішнього безладу у багатьох місцевостях культивування рису різко скоротилися посівні площі, і відповідно експорт рису зменшився.
У дельті Іраваді вирощують джут, з якого виготовляють пакувальні мішки для рису, і садові культури (банани, ананаси, манго, цитрусові). Обсяг урожаю фруктів у 1994 році становив 1020 тонн.
За останні 40 років важливою товарною культурою в горах на сході країни став опійний мак, який активно вирощують у районах, що знаходяться під контролем як влади, так і антиурядових сил. На початку ХХІ ст. на М’янму припадало бл. 80% виробництва опіуму у Південно-Східній Азії і бл. 70% світового виробництва, що дало змогу країні стати найважливішим у світі виробником і експортером героїну. Щоправда, в останні роки виробництво опійного маку поступово скорочується: 1300 т (1988), 2560 т (1995/96), 2800 т (1997), 1800 т (1998), 1085 т (2000), 865 т (2001). Частина опіуму офіційно купує Китай для фармацевтичної промисловості, але головним чином його контрабандним шляхом переправляють у Таїланд для подальшого отримання героїну.
Сухий пояс розташований на південний захід від міста Мандалая і включає серединний відрізок долини Іраваді, нижню частину долини Чиндуїна, а також північне продовження долини Ситауна. Тут зосереджені чверть населення країни і третина оброблюваних площ і головною проблемою є дефіцит вологи.
У Сухому поясі вирощують різноманітні сільськогосподарські культури. Площі під бавовником, арахісом, зернобобовими, кунжутом, тютюном і овочами у сукупності удвічі перевищують площі, зайняті рисом. Коли до кінця вологого сезону рівень води у річках падає, обширні масиви алювіальних ґрунтів, що добре утримують вологу, використовуються для вирощування тютюну і овочів.
Райони підсічно-вогневого землеробства.
У всіх гірських місцевостях країни практикується підсічно-вогневе землеробство (таунг’я). Дерева рубають і спалюють, а на розчищених таким чином ділянках роблять змішані посіви. Іноді на підсіку одночасно зустрічаються до 45 видів різних культур. При такій системі господарювання сім'ї звичайно вдається забезпечити собі скромний прожиток, але через декілька років грунт виснажується і інтенсивно розвиваються ерозійні процеси. У результаті врожайність на підсіках падає, і зростає змивання грунтів. На залишених ділянках ліс не встигає відновитися, оскільки його витісняють бамбук і жорсткі трави. Цю рослинність важко знищити, і в результаті ділянка стає непридатним для подальшого використання. Для кожної людини, залученої в систему підсічно-вогневого землеробства, щорічно потрібно приблизно 0,3 га землі, і оскільки в ній бере участь бл. 1 млн. людина, лісовим ресурсам щорічно завдається величезний збиток.
За останні 20 років важливою товарною культурою в горах на сході країни став опійний мак, який активно вирощують в районах, що знаходяться під контролем як влади, так і антиурядових сил. У 1998 М’янма була найважливішим в світі виробником і експортером героїну. Частина опіуму офіційно придбавається Китаєм для фармацевтичної промисловості, але в основному його контрабандним шляхом переправляють в Таїланд для подальшого отримання героїну. Високодоходний характер цієї торгівлі вельми сприяв підтримці тісних відносин керівництва армії і спецслужб М’янми зі своїми таїландськими колегами. У 1990-х роках режим залучив в економіку капіталовкладення наркобаронів, які платять уряду в Янгоні "відмиваючий" податок в 30-40%, щоб мати можливість вкладати доходи від наркобізнесу в легітимне підприємництво.
Рибальство. Населення здавна віддає перевагу прісноводній рибі, але промисел поступово переміщається в прибережні морські води. Загальний обсяг видобутку рибопродуктів зріс з 534 т в 1977 до 832,4 тис. т в 1995 і 900,5 тис. т в 2001. Головні види промислової риби - коропові, пеламіда, скумбрія та інш. Розвивається видобуток креветки. Продукція рибальства донедавна майже повністю реалізовувалася в самій країні, але завдяки створенню нових підприємств з сучасними холодильними камерами, експорт бірманських морепродуктів зростає.. Його обсяг в 2002/03 становив 171 млн. дол., що на 33% більше, ніж у 2001/02.
Тваринництво разом з сектором рибальства вносить бл. 7,7% ВВП (2002/03).
Під пасовища відведено 361 тис. га (1979). Розводиться (в млн. голів, 2001/2002) велика рогата худоба (11,3), буйволи (2,5), свині (4,4), кози/вівці (1,9) і домашня птиця (61,7 млн. шт.). Споживання м'яса низьке - 9,85 кг на душу населення на рік.
Лісове господарство.
Близько половини площі М’янми, або 34,4 млн. га на 2000, зайнято лісами, причому в країні сконцентровано більше як 75% світових запасів тика. Перед Другою світовою війною заготівлі тика, а також інших видів деревини на експорт мали важливе господарське значення, але потім скоротилися через військову розруху і внутрішню нестабільність. Перед лицем санкцій на початку 1990-х років власті М’янми відмовилися від державної монополії на виробництво і торгівлю тиком, перейшовши до системи продаж ліцензій на вирубку лісів у прикордонних районах зарубіжним компаніям.
Експорт лісу в 2002-2003, за офіційними даними, забезпечував 11,5% валютних надходжень. Згідно зі статистикою, експорт тика та інш. деревини скоротився по вартості з 355 млн. дол. в 2001-2002 до