Виконавча влада належить раді міністрів. Кабінет складається з голови ради міністрів (з 19 жовтня 2004 цей пост займає генерал-лейтенант Со Він, колишній 1-й секретар ДСМР), який також входить до складу військової хунти, і міністрів, переважно військових. Уряд відповідає за питання адміністративного, економічного, фінансового і культурного життя країни. Однак реально вся повнота влади була зосереджена в руках кількох генералів (Тан Шве, Тин У, Він М’їн, Маунг Ай і Кхін Ньюн), які створили «внутрішню хунту» в складі ДСМР, а з кінця 2001, коли із складу Ради вибули Тин У і Він М’їн, майже всі важливі рішення стали прийматися тріумвіратом (Тан Шве, Маунг Ай і Кхін Ньюн). Після зміщення кількох впливових членів ради міністрів у 1997 і відставки генерала Кхін Ньюна в 2004 уряд і його глава багато в чому втратили можливості політичного і економічного управління. Нині до складу кабінету входить 31 міністр, включаючи двох цивільних.

Законодавчу владу покликаний здійснювати однопалатний парламент – Народні збори (П з’їду хлудо), який обирається загальним голосуванням терміном на 4 роки і складається з 485 місць. Останні вибори відбулися 27 травня 1990, але військовий режим відмовився визнати їх результати, заборонивши скликання парламенту до прийняття нової конституції.

Військовий уряд арештував понад 200 депутатів Народних зборів, які представляли 41,23% від кількості всіх парламентаріїв.

Загалом з 1991 було позбавлено мандатів понад 110 депутатів, багато з яких зараз перебувають у вигнанні. До кінця 2004 у в'язницях залишалися ще 15 членів Народних зборів.

Установчі збори.

Хунта не лише відмовилася визнати результати виборів, а й нову конституцію, яку було прийнято 28 липня 1990 Народними зборами. Скликані ДРВЗП у січні 1993 Національні збори, в яких брали участь 99 з 485 депутатів Народних зборів, а також призначені ДРВЗП представники національних меншин, соціальних груп і армійського керівництва, схвалили рекомендації про резервування 25% депутатських місць у парламенті за військовими і про заборону займати державні пости особам, які виражають інтереси іноземців. Цю останню пропозицію, безсумнівно, було внесено, щоб виключити з офіційного політичного життя лідера опозиції Аун Сан Су Чжи, яка була одружена з британським підданим. Процес підготовки нової конституції припинився в 1996 через розбіжності з представниками національних меншин з приводу тлумачення поняття і територіальних рамок автономії.

Політичні партії.

Перші культурні і політичні організації в Бірмі виникли наприкінці 19 ст., як, наприклад, Каренська національна асоціація, створена в 1881. Провідну роль до Другої світової війни на політичній арені відігравали Генеральна рада бірманських асоціацій (1920), Партія «Синьєта» (1936) і Асоціація «Добама Асиайон» (1930), з якої в 1939 утворилися Комуністична партія Бірми і Народно-революційна партія. Антифашистська ліга народної свободи (АЛНС) з 1948 стала правлячою силою в незалежній Бірмі, але була дозволена діяльність й інших політичних партій. АЛНС розпалася в 1958 на дві фракції: «чисту» на чолі з У Ну, яка з 1960 називалася Союзною партією, і опозиційну «стабільну», що зберегла колишню назву АЛНС.

З 1962 по 1988 при владі незмінно перебувала Партія бірманської соціалістичної програми (ПБСП), або партія Ланзін, заснована Не Віном у 1962, яку він очолював аж до його виходу у відставку в 1988. Інші політичні організації були заборонені в березні 1964. На членство в ПБСП мали право лише військові, але в 1971 було прийняте рішення про її перетворення на масову організацію. Згідно з конституцією 1974, ПБСП проголошувалася єдиною діючою політичною партією.

Напередодні проведення 27 травня 1990 парламентських виборів було зареєстровано 234 політичні партії, з яких до участі у виборах було допущено 93, з них 35 партій, що представляли інтереси етнічних меншин. Вражаючу перемогу на цих виборах здобула Національна ліга за демократію (НЛД) на чолі з Аун Сан Су Чжи – коаліція організацій, що протистоять військовому режиму. Внаслідок виборів до Народних зборах вбуло представлено 27 партій.

Оскільки пов'язана з режимом Партія національної єдності не здобула народної довіри на виборах 1990, військові кола спробували одержати підтримку від електорату за рахунок підконтрольної ним масової організації – Асоціації союзної солідарності і розвитку (створена 15 вересня 1993), членами якої зобов'язані бути всі державні службовці, військові і студенти. Членство в Асоціації дає деякі економічні вигоди, наприклад, право на отримання дешевого житла або можливість працевлаштування за кордоном. Загальна чисельність всіх членських спілок – більш як 18 млн. людей. Після виборів майже всі дозволені партії були позбавлені реєстрації і оголошені розпущеними. Легально продовжують діяти десять політичних партій, серед них: Національна ліга за демократію і Ліга за демократію шанських народності, що знаходяться в опозиції, проурядова Партія національної єдності і декілька етнічних партій (Національний конгрес Союзу пао, Організація національної солідарності мро (кхамі), Партія національного розвитку лаху, Кокангська демократична партія Шанської держави, Союзна каренська ліга, Партія демократії і єдності Кокангу, Партія національного розвитку ва). Партійні програми у більшості партій надзвичайно розпливчаті і, як правило, містять положення про національну єдність, відданість цінностям демократії і ринковій економіці.

Національна ліга за демократію (НЛД) – найбільша легальна опозиційна партія, що стоїть на поміркованих соціал-демократичних позиціях. Утворена 27 вересня 1988