як «масовий рух за демократію». На виборах в 1990 НЛД здобула 59,93% голосів виборців і 392 з 485 місць в Народних зборах, але не скористалася результатами своєю перемоги. Багато кого з її активістів було заарештовано, страчено або вони покинули країну, врятовуючись від репресій. У лютому 1991 членами НЛД, в т.ч. депутатами Народних зборів, які втекли в зону дії повстанських груп, була заснована НЛД – Визволений район, яка, залишаючись частиною партії, входить до складу заборонених Національної ради Бірманського Союзу і Національного коаліційного уряду Бірманського Союзу.
За власними оцінками, у момент найвищого впливу (1990) партія нараховувала від 700 тис. до 2 млн. членів. Голова Центрального Виконавчого Комітету НЛД – У Аун Шве, який очолював до 1991 Патріотичну лігу старих товаришів, яка на виборах у 1990 здобула 1 місце в парламенті; його заступник – У Тін У, міністр оборони в 1975–1976, з лютого 2004 під домашнім арештом. Ген. секретар ЦВК – До Аун Сан Су Чжі, яка на цей час перебуває під домашнім арештом. Голова Центр. Орг. Комітету НЛД-ОР – У Тін Аун.
Основними союзниками НЛД на виборах у 1990 виступали Партія за національну демократію, що отримала 3 місця, Патріотична ліга старих товаришів, яка після своєї заборони в 1992 увійшла в НЛД, і Демократична партія за нове суспільство.
Демократична партія за нове суспільство (ДПНС) – (радикальне крило опозиції, що сформувалася навколо Всебірманської федерації студентських спілок (ВБФСС). Заснована 14 жовтня 1988. За короткий термін легальної діяльності партія стала масовою і перетворилася у другу за величиною політичну силу країни, нараховуючи бл. 250 тис. членів. Виступаючи за єдність всіх сил опозиції, у 1990 відмовилася провести самостійну виборчу кампанію, закликавши своїх прихильників підтримати на виборах НЛД. Ставить за мету боротьбу за скасування військової диктатури, досягнення демократії і створення справжнього федеративного союзу. Після виборів в 1990 діяльність ДПНС була заборонена, а багатьох її членів, включаючи деяких лідерів, заарештовано.
Партії національних меншин на виборах 1990 виступали самостійно, але при цьому вони зблизилися в коаліцію Ліга за демократію об'єднаних національностей (ЛДОН, утв. у 1989), яка ставить за мету створення «справжнього федеративного союзу, що базується на принципах демократичного права для всіх громадян, політичної рівності для всіх народів і праві на самовизначення для всіх штатів-членів Союзу».
Найбільші регіональні партії, що підтримують НЛД, в середині 2001 утворили нову коаліцію – Альянс об'єднаних національностей (АОН), щоб виробити спільну платформу на можливих трьохсторонніх переговорах з урядом. Усього до альянсу увійшли 8 партій, включаючи Лігу за демократію шанських народності і Лігу за демократію Аракану, які на виборах в 1990 отримали 49 з 485 мандатів, або 10,1% всіх місць у Народних зборах.
Основу альянсу об'єднаних національностей і Ліги за демократію об'єднаних національностей складають:
1.Ліга за демократію шанських народності (ЛДШН) – опозиційна легальна політична партія, заснована в 1988.
2.Ліга за демократію Аракану (ЛДА) – напівлегальна опозиційна партія, що крім загальнодемократичної платформи висуває вимоги повернення до складу Аракану територій, що раніше належали араканцям.
3.Монський національно-демократичний фронт (МНДФ) на виборах в 1990 здобув 1% голосів і 5 місць в Народних зборах, але, як і інші партії, був заборонений 19 березня 1992.
4.Національний конгрес за демократію Качинської держави – виник у 1988. На загальних виборах в 1990 НКДКД здобув 0,1% голосів виборців і 3 місця в Народних зборах, однак незабаром після цього був заборонений, а його провідні члени заарештовані.
5.Чинська національна ліга за демократію (ЧНЛД) і Національний конгрес зомі (НКЗ), що представляють інтереси чинської меншини, на виборах у 1990 здобули 5 з 13 місць у штаті Чин, але в 1992 були заборонені. Сьогодні обидві партії тісно працюють разом з НЛД і активно беруть участь у Комітеті представників Народного парламенту.
Важливим суб'єктом політики продовжує залишатися повстанський рух, що діє з різною мірою інтенсивності з моменту здобуття країною незалежності.
Судова система.
Традиційне бірманське право викладене у зводі законів Дхамматат, який створено під сильним впливом буддизму. Наприкінці 19 – на початку 20 ст. воно було частково замінене британським законодавством, яке мало істотний вплив і на розвиток судової системи в період здобуття незалежності. Повноваження вищої судової влади здійснював Верховний суд, якому були підпорядковані Високі суди (на провінційному рівні). Після встановлення режиму Нє Віна Верховний суд було замінено Головним судом Бірми, який одночасно був вищою апеляційною інстанцією; було запроваджено багато додаткових указів. З переходом у 1-й половині 1970-х до цивільного управління Головний суд було перейменовано на Верховний суд, а потім, згідно з Конституцією 1974, замінено Колегією народних суддів (П’їду таятуджи апхве), яких рекомендував вищий орган державної влади й обирали Народні збори.
Після військового перевороту в 1988 Верховний суд і суди нижчих інстанцій було розпущено, а їх повноваження передано командувачам військових округів і військовим трибуналам. Нині діяльність судових органів частково відновлено. Військовий режим призначає суддів Верховного суду, які, в свою чергу, визначають за схваленням Державної ради миру і розвитку склад судових органів нижчої інстанції – судів областей і штатів (на провінційному рівні) і районних і міських судів (на місцевому рівні).
Місцеве управління.
На час свого утворення Бірманський Союз мав риси держави федеративного типу, в якій національним державам гарантувалося самовизначення і національна автономія. При цьому частково зберігалася британська колоніальна система місцевого управління: в областях,