Шлюби влаштовуються відповідно до бажання молодих за домовленістю між їх батьками. Щоб одружитися і розлучитися достатньо лише простої заяви в присутності старших членів сім'ї. Прізвищ і по батькові у бірманців немає, а ім'я може змінюватися протягом життя, наприклад, із зміною професії. Жінки зберігають своє ім'я і після заміжжя. Діти не успадковують батьківського імені, але натомість звичайно отримують два: перше - по дню тижня народження дитини, друге - за тими якостями, які батьки хотіли б бачити в ньому в майбутньому.

Основну їжу складають рис, олія (кунжутна, арахісова або кокосова), овочі і фрукти. Варений на пару рис приправляють гострими соусами (особливо популярний каррі), рибною пастою нгапі і соусом-пастою з сушених креветок - нгапі сеїнса. Зазвичай їдять двічі на день.

Національний одяг, який у ходу навіть у європеїзованих жителів міст, - барвистий саронг (лоунджі - чоловічий і тхамеїн - жіночий), що являє собою шматок тканини, зшитий у вигляді циліндра, що закриває тіло від поясниці до щиколоток. У комплекті з ним жінки носять легку кофту із застібкою на правом боці, під якою знаходиться щільний ліф. Чоловіки віддають перевагу сорочці без коміра і короткій куртці. Чоловічий головний убір, який називають чаунбан, являє собою сплетений з бамбукових стрічок каркас, пов'язаний зверху шовковою хустинкою. Жінки, як правило, ходять без головного убору.

Повсякденним взуттям служать сандалі, які обов'язково знімають при вході в жиле приміщення.

Релігія.

Більшість бірманського населення (85%) - буддисти. Ідеї буддизму знайшли відображення в розробленій після 1962 офіційній державній доктрині "Бірманський шлях до соціалізму". Свобода віросповідання формально гарантована в конституції 1974.

Панує тхеравада (хінаяна) - напрям буддизму, який поширений також у Таїланді, Камбоджі й Шрі-Ланці. Села мають у своєму розпорядженні власні монастирі (поунджі-чаун), в яких кожний хлопчик після обряду постриження проводить деякий час, вивчаючи основи релігійного світогляду і мову палі. У містах діють по кілька монастирів з великим числом ченців; наприклад, у Мандалаї їх налічується бл. 20 тис. Поблизу монастирів будують ступи - буддійські культові споруди, призначені для зберігання священних реліквій. Часто це масивні дзвоникоподібні або багатокутні в плані ступінчасті кам'яні споруди, прикрашені високими шпилями й оточені невеличкими статуями Будди. Найбільша в світі ступа Шведагон в Янгоні має висоту бл. 100 м і периметр восьмикутного фундаменту 433 м. Ступа покрита золотими пластинами і увінчана золотою кулею діаметром 25 см з інкрустаціями з дорогоцінного каміння. Куля неначе тремтить на сонці, а язики дзвоників (100 золотих і 1400 срібних), підвішених до вершини шпиля, розгойдуються від вітру, і в повітрі немов постійно звучить тиха ніжна музика. Стрілка шпиля пагоди суцільно вкрита алмазами, рубінами і смарагдами (усього понад 4600 каменів).

В основі повсякденної практики буддизму лежить місцева культура анімізму, або культ поклоніння духам-натам, які мешкають майже у всіх річках, горах, будинках і деревах. Найбільш шановні в М’янмі "37 натів", які були введені в буддійський пантеон і зображення їх зустрічаються в пагодах. Культ ната знаходить відображення в численних релігійних святах і традиційній медицині.

5. Соціальна сфера

Охорона здоров'я і соціальне забезпечення.

У 2004 народжуваність становила 18,6, а смертність - 12,1 на 1 тис. жителів; дитяча смертність бл. 70 - на 1 тис. живонароджених, але в національних штатах цей показник значно вище середнього - від 200 до 300 на 1 тис. живонароджених). Досить високою залишається материнська смертність.

Середня тривалість життя в 2004 складала 54,1 року для чоловіків і 57 років для жінок, що нижче на 8 років порівняно з сусідніми країнами.

У сфері охорони здоров'я зайнято 16,5 тис. лікарів (1 лікар на 3,3 тис. осіб, 2004), 12,6 тис. медсестер і 10,3 тис. акушерок (2000). Хоча в окремих сферах охорони здоров'я досягнуто певних успіхів, чисельність персоналу і матеріальне оснащення медичних установ залишається недостатнім. Переважає платне медичне обслуговування.

Держава законодавчо гарантує широкої пакет соціальної допомоги населенню (безоплатне медичне обслуговування, допомога по інвалідності і старості і т.д.), але на практиці в останнє десятиріччя проводиться політика скорочення витрат на соціальні потреби.

Система освіти.

З 1966 вся мережа освітніх установ знаходиться під державним контролем. Загальна освіта охоплює дітей віком від 5 до 16 років, є безкоштовною в початковій (4 роки навчання) і середній школі (4 роки навчання) і платною в підвищеній середній школі (2 роки навчання). З 1975 було проголошено обов'язкове відвідування шкіл дітьми віком від 5 до 9 років. Однак обстеження, проведене в 1995 Дитячим фондом ООН, показало, що 39% дітей шкільного віку не вчаться і лише 25% дітей отримують початкову освіту. Викладання ведеться переважно бірманською мовою; друга мова в багатьох середніх школах - англійська.

За офіційними даними, письменні понад 83% дорослого населення, але, на думку незалежних експертів, ця цифра не перевищує 30%. У 1994 на освіту було витрачено 2,4% з національного бюджету.

В країні існує два університети - в Янгоні (Рангуні) (засн. 1920) і Мандалаї (засн. 1958). Крім того в категорію університетів або технічних інститутів включено 33 провінційних дворічних коледжі, а також засновані 12 університетів на базі навчальних закладів, що знаходилися в підпорядкуванні міністерств культури, сільського господарства тощо.

Згідно з новими правилами, студенти повинні вчитися в університетах, найближчих до їх постійного місця проживання. У 1993 ДСВЗП висунув також ідею розвитку заочної вищої