За офіційними даними, в 1995-1996 навч. р. у вузах навчалося понад 281 тис. студентів.

Бібліотеки і музеї.

У минулому книгосховищами служили буддійські храми. Сьогодні основні бібліотеки знаходяться в Янгонському і Мандалайському університетах.

Найбільшими музеями у Янгоні є: Національний музей (1952), Музей генерала Аун Сана (1962), Музей буддійського мистецтва, Сільськогосподарський і Військовий музей. Є також музеї культури в Мандалаї і Басейні, а в 1990-ті роки було відкрито декілька музеїв у М’їчині (Качин), Лойко (Кая), Пхаані (Кайін), Молам’яйні (Мон), Сітуе (Ракхайн) і Таунджі (Шан), де розповідається про традиції і декоративне мистецтво народів країни.

Література і мистецтво.

Національна культура, що відчувала індійський вплив і знаходилася на піднесенні аж до 1885, історично тяжіла до королівського двору. Танцюристи й музиканти користувалися заступництвом престолу, так само як і майстри-ремісники, що займалися виготовленням виробів із дерева і срібла. Знамениті храми XIII ст. та інші релігійні споруди в Пагані - характерні приклади досягнень традиційної бірманської цивілізації.

Після встановлення англійського колоніального панування припинилася королівська опіка в сферах мистецтва і художніх промислів, і в країну стали проникати нові естетичні віяння з Заходу. Зародилися жанри, яких раніше не було, передусім роман, і стався розрив з минулим, коли література була невіддільна від монастирів і орієнтувалася на релігійні сюжети і життя двору.

Хоч європейський вплив був досить слабким, важливо, що він викликав реакцію у відповідь з націоналістичним відтінком, яка отримала підтримку з боку влади незалежної Бірми. Найбільшу популярність отримали поет і есеїст Такін Кодо Хмайн, романіст і сатирик Такін Теїн Пхей Міьнт і романіст Луду У Хла. У результаті держава відкрила музичні, театральні, художні навчальні заклади, національний музей і підтримувала археологічні дослідження, релігію тощо.

У сучасному культурному житті країни злилося старе й нове, одвічно бірманське і привнесене. Найпопулярніші видовищні заходи - кіно і пве (народна опера, що триває нерідко всю ніч, у якій поєднуються елементи комедії і драми). Подвійний характер таких вистав, зміст яких пов'язаний з місцевими історичними подіями супроводжується типово національною музикою, продовжує хвилювати аудиторію. У той же час у столиці стоять довгі черги в кінотеатри, в яких демонструються фільми бірманською мовою та американські вестерни й мюзикли. Художні традиції як і раніше знаходять вираження в кустарних шовкових тканинах і лакових виробах, хоч якість продукції знизилася порівняно з колишньою. Як і раніше, ударні (гонги, барабани) і духові інструменти використовуються в традиційних бірманських оркестрах, які супроводжують драматичні спектаклі.

Засоби масової інформації.

У світовій класифікації свободи преси М’янма посідає 164 місце з 166-ти. У країні діє єдине державне М’янманське інформаційне агентство (МНА), яке здійснює інформаційне забезпечення засобів масової інформації. Виходять шість часописів і чотири щоденні газети, що належать державі: "М’янма Алін" (300 тис. прим.) і "Нью лайт оф М’янма" ("Нове світло М’янми" - англ., 15 тис. прим.), "Ботатаун" ("Авангард") і "Чжеймоун" ("Дзеркало", 100 тис. прим.).

Загальний тираж газет - понад 415 тис. прим. (1998). Крім офіційних видань, виходить близько шістдесяти приватних часописів, редакційна політика яких контролюється державною цензурою. У жовтні 2004 власті закрили 17 видань, в т.ч. таке провідне, як "М’янма Таймс", пов'язаних із заарештованим прем'єр-міністром Кхін Ньюном.

Радіомовна служба М’янми готує передачі бірманською, англійською мовами, а також на восьми мовах етнічних меншин. Працює три державні канали телемовлення: "ТБ М’янма", "ТБ М’яваді" і МРТБ-3. Користування мережею Інтернет обмежене.

Єдиним вільним від офіційного контролю і цензури джерелом інформації для більшості жителів країни служать передачі радіостанцій Бі-бі-сі, "Голос Америки", Радіо "Вільна Азія" і "Демократичний голос Бірми" (створений 1992 Національним коаліційним урядом Бірманського Союзу). У травні 2005 мовлення на М’янму розпочав супутниковий телеканал "Демократичний голос Бірми ТБ".

Спорт.

Найпопулярнішими видами спорту у бірманців вважаються ігри з м'ячем - футбол, волейбол і чіклон (традиційна гра, кілька учасників якої, стоячи всередині кола, підкидають ногою або коліном невеличкого плетеного м'яча, намагаючись, щоб він не торкнувся до землі). Найкращі результати на Азіатських іграх та Іграх Південно-Східної Азії спортсмени Бірми показували в легкій і важкій атлетиці, в парусному спорті та боксі.

6. Промисловість

Гірничодобувна промисловість має важливе значення для економіки країни, хоч її внесок у виробництво ВВП складає не більш як 6%. У промисловому обсязі ведеться видобуток понад 20 видів корисних копалин, головні з яких - нафта, природний газ, олово, золото й срібло, свинець, цинк, нікель, вольфрам, мідь, а також рубіни, сапфіри і нефрит.

Нафтова промисловість виникла в кінці XIX століття завдяки британцям. Основна розвідка і видобуток нафти до 1939 здійснювалася компанією "Берма Ойл Компані". У цей період було відкрито перші родовища нафти в Центральній Бірмі: Єнанджаун (1887), Єнанджі (1890), Чау і Ланьюа (1902). Під час Другої світової війни видобуток сильно скоротився через руйнування свердловин, трубопроводів і нафтопереробних підприємств. У повоєнні роки галузь було відновлено, але практично весь видобуток здійснювався корпорацією "М’ямма Ойл", яка належала державі. Несприятлива зовнішня коньюнктура, пов'язана як з падінням цін