Мова

Офіційною мовою є вірменська, нею користуються близько 96% населення, російською - 2%.

Вірменська відноситься до сім'ї індоєвропейських мов. Класична вірменська мова (древньовірменський грабар - письмова мова) зараз використовується лише в богослужінні. Сучасна літературна вірменська мова має дві основних гілки: східно-вірменська мова (її називають також араратською), якою говорять жителі Вірменії й вірмени, які проживають в інших країнах СНД і в Ірані, і західно-вірменська мова, якою говорять вірмени, які мешкають або народилися в Туреччині.

Вірменський алфавіт був створений просвітником, вченим, ченцем Месропом Маштоцем у 405-406 роках.

Релігія

Вірмени були звернені у християнство завдяки діяльності Григорія I (він згодом був приєднаний до лику святих) у 301 році, і Вірменія стала першою країною у світі, що прийняла християнство як державну релігію. Хоча Вірменська апостольська церква спочатку була самостійною, вона підтримувала зв'язки з іншими християнськими церквами аж до Халкідонського (451 рік) і Константинопольського (553 рік) Всесвітніх соборів, а потім зберегла тісні зв'язки тільки з монофізитськими церквами - Коптською (Єгипет), Ефіопською і Яковітською (Сирія). Вірменську апостольську церкву очолює католикос усіх вірмен, резиденція якого з 1441 року знаходиться в Ечміадзіні. Каталикосат усіх вірмен включає чотири патріархії (Ечміадзінську; Киликійську, з 1293 по 1930 роки з резиденцією у місті Сис, сучасний Козан, у Туреччині, а з 1930 року - в Антіліасі, Ліван; Єрусалимську, засновану у 1311 році; Константинопольську, засновану у XVI столітті) і 36 єпархій (8 - у Вірменії, 1 у Нагірному Карабаху, інші -- у тих країнах світу, де існують вірменські общини).

З ХІІ століття невелика частина вірменів стала визнавати верховенство Римської католицької церкви й папи Римського. Ордени Ісуса (єзуїтів), що підтримувалися домініканськими місіонерами, об'єдналися у Вірменську католицьку церкву з патріаршою резиденцією у Бейруті (Ліван). Поширенню протестантизму серед вірмен сприяли американські міссіонери-конгрегаціоналісти, які прибули з Бостона у 1830 році. Відтоді існує багато вірменських протестантських конгрегацій. Зараз у Вірменії діють Вірменська католицька церква, Вірменська євангелічна церква, синагога, а також церкви і молитовні будинки різних релігійних меншин.

Грамотність населення

У віці від 15 років 99% населення вміють читати й писати.

3.Природні умови і ресурси.

Рельєф

За геоморфологічними особливостями у Вірменії виділяються 4 області: 1).Північно-східна область складчасто-брилових гір (центральні хребти Малого Кавказу), зі структурно-тектонічними і водно-ерозійними формами рельєфу. Основні хребти - Сомхетський, Базумський, Памбакський, Гугарац, Мургузький (Міапорський), Арегуні, Шахдагський (Севанський).

2)Центральна вулканічна область, що тягнеться від Ехнахагського (Гукасянського) і Джавахетського хребтів на північному заході до Карабахського нагір'я на південному сході (більше третини території Вірменії), з лавовими плато, нагір'ями і масивами, а також із незначним поверхневим стоком і малою порізаністю. Включає: величезний чотириголовий масив Арагац, Гегамський (Аждаак, 3597 м), Вардениський хребет, Ашоцську, Ширакську, Севанську улоговини тощо.

3).Південна частина Вірменії, зі складчато-бриловими горами, сильно пересіченими мережею долин і глибоких ущелин. Найвищий - меридіональний Зангезурський хребет (Капутджух, 3904 м) з відрогами: Айоцдзорським (Вайкським), що йде на захід, Баргушатським і Мегринським на схід і південний схід.

4).Середньоараксинська міжгірська западина, що заходить лівобережною частиною в межах Вірменії. Її північно-західна частина - Араратська рівнина (800-1000 м) відрізняється плоским акумулятивним рельєфом.

Клімат

Вірменія розташована у субтропічній зоні, але через гірський рельєф відрізняється розмаїттям типів клімату. На клімат Вірменії впливає близькість Чорного і Каспійського морів, а також посушливих Іранського і Малоазійського нагір'їв. Південне положення обумовлює значну сонячну радіацію: максимальна інтенсивність у травні - червні опівдні у Єревані 1,08 квт/м2, а на горі Арагац 1,16 квт/м2. Тривалість сонячного сяйва за рік 2000-2800 год. (максимум на Араратській рівнині та в басейні озера Севан).

Клімат рівнинної та передгірної частин сухий, континентальний зі спекотною погодою влітку і помірковано холодною зимою, середня температура липня 24-26°С, абсолютний максимум 42°C, січня -5°С; опадів 200-400 мм на рік, значна частина їх випадає навесні; вегетаційний період 6-7 міс.

На гірських плато і схилах гір (до 1400 м) середня температура липня 18-20°C, січня від-4 до-6 °С; опадів близько 500 мм на рік; вегетаційний період 4-5 міс.

У середньогір'ї клімат помірний, середня температура липня - серпня 18°C, зима м'яка, сніжна, середня температура січня від -2 до -8°С; опадів 600-800 мм на рік, максимум - наприкінці весни.

У високогір'ї (2000-3000 м) холодний клімат, літо прохолодне, середня температура від 10 до 15°C, зима холодна, середня температура січня від -9 до -14°С, абсолютний мінімум -46°C, могутній сніжний покрив.

На крайньому південному сході (Мегри) і північному сході (Ноемберян) клімат сухих субтропіків, опадів - 300 мм на рік.

Внутрішні води

Річки належать до басейну Каспійського моря. Найбільша - прикордонна р. Аракс, до басейну якої відноситься 76% території Вірменії, ще 24% території відноситься до басейну р. Кури.

Притоки Араксу: Ахур`ян, Севджур (Мецамор) з Касахом, Раздан, Арпа, Воротан та ін., Кури - Дебед з Памбаком і Дзорагетом, Агстев, Ахум та ін.

Річки Вірменії бурхливі, порожисті, особливо в середній течії. Їхнє живлення змішане - снігово-дощове-ґрунтове; характерна весняна повінь. Більш регульований стік у річок Севджур, Ахур`ян, Раздан, що мають джерельне й озерне живлення. Річки Вірменії несудноплавні; використовуються для зрошення та у якості джерел гідроенергії. Потенційні гідроенергетичні ресурси Вірменії складають 21,8 млрд. квт·год/рік. Технічно можливі для використання 8,6 млрд. квт·год/рік.

У Вірменії понад