5. Промисловість і сільське господарство

На початку ХХ століття Вірменія була аграрною країною, основу її економіки складали тваринництво й рослинництво. Промислове виробництво зводилося, головним чином, до розробки корисних копалин на невеликих рудниках і випуску коньяку. Індустріалізація почалася відразу після встановлення радянської влади, і Вірменія поступово перетворилася на сучасну аграрно-індустріальну країну. Розвивалися металообробка, машинобудування, хімічна, легка (текстильна й шкіряно-взуттєва), харчова (плодоовочева, винно-коньячна) промисловість, кольорова металургія, обробка дорогоцінного каміння, виробництво будівельних матеріалів. Промислова продукція прямувала в союзні республіки, звідки Вірменія отримувала сировину й електроенергію.

Після розпаду СРСР більша частина промислових підприємств перестала функціонувати, оскільки вони були пов'язані з обслуговуванням військово-промислового комплексу колишнього Радянського Союзу. Порівняно з іншими закавказькими республіками колишнього СРСР економіка Вірменії була більш вразливою через особливості її географічного положення і природно-ресурсну базу (відсутність виходу до моря, відсутність ресурсів нафти й газу, низька родючість ґрунтів). Нинішній стан та перспективи розвитку економіки Вірменії багато в чому залежать також від урегулювання карабахського конфлікту.

На сьогодні у структурі ВВП переважає аграрний сектор (40%), частка промисловості - 25%, сектора послуг - 35%. У сільському господарстві зайнято 55% працюючих, у сфері послуг - 25%, у промисловості - 20%. 75% валового національного продукту виготовляється у приватному секторі.

Промисловість

Провідними галузями промисловості є хімічна і нафтохімічна (мінеральні добрива, синтетичний каучук, шини), машинобудування (у тому числі хімічне і нафтове, електротехнічна і радіоелектронна промисловість, приладо- і верстатобудування, судноремонт), чорна й кольорова металургія, текстильна, харчова промисловість.

Завдяки залученню іноземних інвестицій протягом останніх років вдалося запустити ряд промислових об'єктів. Традиційно ведеться добування й обробка будівельних матеріалів: базальту, перліту, вапняку, пемзи, мармуру та інших. Виробляється цемент. На базі розробки міднорудних родовищ у Кафані, Каджарані, Агараці та Ахталі працює мідеплавильний комбінат в Алаверді. З місцевої сировини виробляються алюміній, молібден і золото. Здійснюється огранювання діамантів. Працює Ванадзорський хімічний комплекс, до складу якого входить 25 підприємств. Зростає виробництво винно-коньячних виробів. Працюють підприємства з випуску металоріжучих верстатів, пресово-формовочного обладнання, точних приладів, синтетичної гуми, шин, пластмас, хімічного волокна, мінеральних добрив, електродвигунів, інструментів, мікроелектроніки, ювелірних виробів, шовкових тканин, трикотажу, панчішно-шкарпеткових виробів, програмного забезпечення.

Вірменські виноградники взимку.

Сільське господарство

Під сільськогосподарські потреби відведено приблизно 45% площі країни, причому обробляється лише 20%. На пасовищні угіддя доводиться 25%. Великі масиви орних земель є тільки у трьох районах: на Араратській рівнині, де звичайно збирають два-три урожаї на рік, у долині річки Аракс і на рівнинах, прилеглих до озера Севан. Ґрунтова ерозія є серйозною перешкодою для розвитку землеробства. Основні сільськогосподарські культури - баштанні культури, картопля, пшениця, виноград, плодові, ефіроолійні, цукровий буряк, бавовна, тютюн, чай. Тваринництво спеціалізується на молочно-м'ясному скотарстві, у гірських районах розводять овець.

6. Транспорт

Транспортна мережа включає близько 850 км залізниці (90% з яких електрифіковані) і 8,4 тис. км автомобільних доріг. Автотрасами Єреван сполучається з Грузією, Нагірним Карабахом та Іраном.

У 1996 році завершено спорудження сучасного мосту через річку Аракс, що з'єднує Вірменію з Іраном поблизу міста Мегрі.

Зі столиці здійснюються регулярні міжміські автобусні рейси у багато населених пунктів країни, а також у Грузію, Росію та Іран. Транспортне сполучення з Азербайджаном і Туреччиною перервано. Відсутнє також залізничне сполучення між Вірменією та Росією.

Усі великі міста Вірменії сполучені повітряними трасами. Усього діє 10 місцевих аеропортів і 3 міжнародних. Найбільший аеропорт - Звартноц - розташований на околицях Єревану. Він обслуговує рейси у великі міста СНД, Європи й Азії. Крім того, міжнародні рейси здійснюються через аеропорти Еребуні (Єреван) і Ширак (Гюмрі).

7.Зовнішня торгівля

У 2000 році імпорт (913 млн. доларів США) за вартістю майже в три рази перевищував експорт (284 млн. доларів США).

Основні статті експорту: оброблені діаманти, машини й обладнання, мідна руда, металопрокат.

Головні експорт-партнери:- Бельгія, Іран, Росія, США, Туркменістан, Грузія.

Основні статті імпорту: газ, нафта, тютюнові вироби, продовольство, добрива, сільськогосподарська техніка.

Головні імпорт-партнери: - Росія, США, Бельгія, Іран, Великобританія, Туреччина.

8.Освіта, культура мистецтво.

Культура

З VII ст. н.е. Вірменія була форпостом християнства в її мусульманському оточенні. У вірменській церкві зберігалися традиції східного християнства, що протистояло як його західної, так і східній гілкам, від яких вона була ізольована. Після втрати Вірменією незалежності (1375 р.) саме церква сприяла виживанню вірменського народу. Починаючи з XVIIст. встановлюються контакти з Італією, потім з Францією і дещо пізніше з Росією, через яку також проникали західні ідеї. Наприклад, відомий вірменський письменник і громадський діяч Мікаел Налбандян був соратником таких російських "західників", як Герцен і Огарєв. Пізніше зав'язалися культурні зв'язку Вірменії зі США.

Освіта

Провідниками народної освіти до середини 19 ст. залишалися християнські монастирі. Крім того, розвиткові культури значною мірою сприяло створення вірменських шкіл в Османській імперії вірменськими католицькими ченцями з ордена мхітаристів (започаткованого на початку 18 ст. у Константінополі Мхітаром Себастаці для збереження пам'ятників древньої вірменської писемності), а також діяльність американських місіонерів-конгрегаціоналістів у 1830-ті роки. Організації вірменських шкіл у місцях компактного проживання вірмен допомагали вірменська церква і освідчені вірмени, які отримали освіту в університетах Західної Європи і США. Велику роль у культурному житті вірмен Російської імперії зіграли вірменські школи, засновані у 1820- 1830-ті роки в Єревані,