Особливості розвитку розміщення продуктивних сил Чернігівської області

ПЛАН

Вступ

Розміщення продуктивних сил (РПС) – галузь економічної науки, що вивчає специфічні, просторові аспекти вияву економічних законів. Об’єктом вивчення є продуктивні сили, а предметом науки – їх територіальний стан і розвиток.

Продуктивні сили – це сукупність трудових ресурсів і засобів виробництва. У свою чергу, предмети праці включають природні ресурси – вугілля, руду й сировинні матеріали (сировину), як-от бавовник, зерно, пластмаси, тобто матеріали, піддані якійсь обробці. До поняття засобів виробництва зараховуються машини й устаткування, будівля і споруда, засоби транспорту і зв’язку, а також земля, бо цей земельний ресурс має свої виразні особливості. Головним складом продуктивних сил є праця. Робоча сила характеризується кількістю (чисельність працівників) і якістю (статево-віковий склад, рівень кваліфікації, рівень освіти, традиції та навички). Роль праці як складової частини зростає з розвитком продуктивних сил: підвищуються вимоги до якості трудових ресурсів.

Актуальність теми полягає в тому, що дослідження особливостей розвитку розміщення продуктивних сил Чернігівської області дозволить проаналізувати й планувати подальший економічний і соціальний розвиток регіону.

Мета роботи – навчитись самостійно досліджувати і аналізувати особливості розвитку розміщення продуктивних сил.

Завдання роботи – дослідити особливості розвитку розміщення продуктивних сил Чернігівської області та проаналізувати їх подальші тенденції розвитку.

Об’єкт дослідження - Чернігівська область (Див. Додаток 1). Чернігівська область утворена 17 жовтня 1932 р. Її площа дорівнює 31,9 тис. кв. км, що складає 5,3% території України. Чисельність населення - 1302,9 тис. чоловік, тобто 2,8% усього населення України, у тому числі міське населення - 759,9 тис. чоловік (58,3%), сільське - 543 тис. чоловік (41,7%). Щільність населення - 40,8 чол. на 1 кв. км.

Чернігівська область - одна із самих північних областей України, граничить з Білорусією (Гомельська область) на північно-заході і Росією (Брянська область) на півночі. На сході розташована Сумська область, на півдні - Полтавська, на південно-заході і заході - Київська.

Область поділена на 22 райони, нараховується 15 міст, у тому числі 3 обласного підпорядкування (Чернігів, Ніжин, Прилуки), 30 селищ міського типу і 1502 сільських населених пункту. У межах області розташований Славутич - місто чорнобильських атомників, особливий анклав, що адміністративно підкоряється Київської області.

Адміністративний центр - місто Чернігів. Населення міста нараховує 309,9 тис. чоловік.

Робота складається зі вступу, основної частини, висновку, списку використаних джерел та додатків.

1. Передумови розвитку розміщення продуктивних сил Черніговської області: історичні, природні, демографічні

Значна частина території належить Придніпровській низині, південно-східна частина відноситься до краю Полтавської рівнини. На півночі області переважають змішані ліси (68% території області), і лише на півдні зустрічаються ділянки лісостепу. Мінеральні ресурси області представлені родовищами нафти, газу, торфу і будівельних матеріалів.

Клімат області помірковано континентальний з достатнім рівнем зволоження, теплим летом і порівняно м'якою зимою.

Чернігівська область у достатній ступені забезпечена водними ресурсами. Ріки Чернігівщини належать басейнові Дніпра, що протікає уздовж західної границі області, з північного сходу на південний захід територію області перетинає Десна.

У процесі утворення давньоруської феодальної держави - Київської Русі, що завершились до IX в., у її склад ввійшла і Чернігівсько-Північна земля. Подальший розвиток феодальних відносин і посилення влади місцевих феодалів призвів в 1054 р. до утворення Великого князівства з центром у Чернігові, що об'єднав Чернігово-Північну землю. У результаті російсько-литовської війни в 1503 р. Чернігово-Північна земля залишилася в складі Росії, за винятком невеликої частини біля Остру. У 1653 р. було прийняте рішення про возз'єднання України з Росією, і між Польщею і Росією почалася чергова війна. Воєнні дії закінчилися в 1667 р. Андрусовським перемир'ям, по якому Лівобережна Україна і Чернігівщина ввійшли до складу Росії. У 1781 р. засновані Чернігівське і Новгород-Північне намісництва, з 1796 р. замість них створена Малоросійська губернія з центром у місті Чернігові. У 1802 р. Малоросійську губернію поділили на двох: Чернігівську і Полтавську. У 1923-1932 р. було проведено кілька адміністративних реформ, остання з яких привела в 1932 році до створення Чернігівської області.

Населення області постійно скорочується, причому як за рахунок природного збитку, так і за рахунок міграційного відтоку населення. Серед інших регіонів України область характеризується найбільш високими показниками природного збитку населення.

Віковий склад Чернігівської області характеризується деформованою структурою убік старших віків. Область відрізняється найвищою часткою осіб старше працездатного віку в порівнянні з іншими регіонами України.

В етнічній структурі переважають українці, частка яких перевищує 90%. Найбільш численні вони в центральних і східних районах області.

Друга по чисельності етнічна група - росіяни, їхня частка в населенні області складає близько 6%. Основна зона їхнього проживання - це міська місцевість. Серед інших національностей виділяються білоруси - це третя по чисельності національність в області. Найбільш висока їхня частка в загальній чисельності населення в північно-західних районах області, що граничать з Білорусією.

Чернігівська область - одна з найменш урбанізованих областей в Україні. Найбільш заселені центральні і південні райони області. По характеру сполучення народногосподарських функцій виділяють 5 типів міських поселень. По-перше, багатофункціональні місто - центр обласної системи розселення з розвитою промисловістю (Чернігів); середні міста - багатогалузеві промислові центри з розвитими невиробничими і міжрайонними функціями (Ніжин, Прилуки); малі промислові центри з розвитком окремих галузей промисловості (Корюківка, Новгород-Північний, Семенівка, Городня, Ічня, Міна, Носівка, Бобровиця, Остер, Борзна, Варва, селища міського типу Замглай, Ладан); міські поселення промислово-транспортного типу (Бахмач, Щорс); міські поселення місцевого значення (селища міського типу Михайло-Коцюбинське, Радуль, Седнов, Десна й