площі суходолу в першій і океанічності в другій половині девона. З викопних залишків, що підтверджують знайдені поклади солі і гіпсів, пісковиків і вапняків, доломітів і відомі промислові поклади кам’яного вугілля (Китай, Шпіцберген) з залишками теплолюбивої флори і рослинності помірного поясу. Разом з цим присутні валунні льодовикові відклади. Термічні контрасти кам’яновугільного періоду незначні: вологі і теплі області займали великі площі земної кулі. Між ними – вузька, локалізована посушлива зона. На кінець цього періоду значна частина суходолу була охоплена зледенінням. Відомі найбільші поклади кам’яного вугілля цього періоду з багаточисельними рештками рослинності різного видового і морфологічного складу. Місцями добре виражена сезонність наслойень (річні кільця росту утворення великих гірських систем (герцинський орогенез) та різке збільшення площі суходолу пермського періоду, супроводжувалось загальним посиленням аридності клімату. Разом з цим простежуються багаточисельні ознаки зональності клімату, подібної попередньому періоду. 30 км зорієнтовані з північного заходу на південний схід (в північній півкулі).
Зміни клімату мезозойської ери були також пов’язані головним чином з коливаннями вологості і проявлялись в чергуванні аридних і гумідних фаз. Головні аридні фази припадають на тріас, пізню юру – ранню крейду, кінець крейди – першу половину палеогену, навіть середній міоцил кайнозойської ери. Великими ж гумідними фазами мезозою була ранньоюрська. Все це супроводжувалося розширенням зони помірного клімату, але до полярних областей, про що свідчать знайдені органічні рештки велетенських плазунів.
Атмосфера Землі з кожною геологічною епохою змінювала свій склад – зменшувався вміст водяної пари і СО2, збільшувалась відносна роль кисню. У зв’язку з цим змінювався її “парниковий ефект”, посилювались термічні контрасти між полюсами і екватором, що сприяло розвитку між широтної циркуляції атмосфери. В ранньому палеоліті кайнозойської ери переважає теплий і вологий клімат з північною межею субтропіків до 55-60° пн. ш. З другої половини олігоцену наступає прогресивне похолодання з різким поширенням континентальності клімату, що охопило високі широти обох півкуль з найбільшим проявом в приполярних областях, де склалися спочатку помірний, а потім арктичний типи кліматів, з перебігом часу посилювалась сезонність клімату, скорочувалась загальна кількість атмосферних опадів. В анторопогені похолодання посилилось. Неодноразові коливання темперу три і вологості призвели до чергування льодовикових і міжльодовикових епох в високих широтах і пмовіальних і ксеротермічних кліматів в низьких широтах. В голоцені відбувається від ступання льодовиків з помірних широт в полярні. Спостерігається загальне потепління клімату помірних і високих широт при значних коливаннях температури і зволоження. Та в цілому голоцен – холодний період в історії Землі.
З другої ж половини ХІХ століття намітився новий, досить крутий поворот в кліматичних умов – почалось сучасне потепління клімату.
Отже, в далекому минулому на різних ділянках земної кулі холодні клімати змінювалися жаркими, сухі – вологими внаслідок впливу різноманітних факторів. І ці зміни клімату мають місце і в історичний час, аж до сьогодення.
