Навіть раннє дитинство у аборигенів відмінне від дитинства в нашому суспільстві. Дитина весь свій час проводить у товаристві. До певного віку навчання дітей абсолютно невимушене. Дитина дізнається про навколишній світ, людей, загальновизнані стандарти поведінки, коли бере участь у житті общини. Це навчання – швидше частина її справжнього життя, ніж підготовка до майбутнього, це активний практичний процес. Ніхто не читає дитині повчань, вона спостерігає за іншими людьми й наслідує їх, а вони спрямовують поведінку дитини в потрібне русло .

Лише у період ініціації здійснюється більш-менш формалізоване навчання молоді, що має характер інституту. Ядро ініціації – організоване виховання хлопчиків та юнаків, яке має власні усталені методи. Довготривалі, складні, пов’язані з сильними потрясіннями обряди формують у молодій людині ті психічні та вольові якості, які вважаються необхідними для дорослого чоловіка. Тільки після проходження такої суворої школи людина може стати охоронцем священних релігійних таємниць і випробувати ті почуття, що лежать в основі єдності та згуртованості групи.

Перші церемонії ініціації не розкривають перед юнаками усіх таємниць. Він продовжує вивчати таємні обряди, міфи тощо протягом усього життя й нерідко досягає похилого віку раніше, ніж оволодіває усім комплексом релігійних уявлень племені. Дівчата, як правило, не підлягають таким суворим випробуванням і не проходять спеціально організованого навчання. Ініціації дівчат – це обряди, які просто знаменують настання статевої зрілості. Вони також дуже різноманітні, іноді навіть пов’язані з любовною магією. Таким чином, ініціація немов би стає рубежем, що відмежовує дитинство від зрілості.

Однак лише коли юнак чи дівчина вступають до шлюбу, інші члени племені визнають їх дійсно дорослими, такими, що досягли статевої зрілості. Для австралійського аборигена немає питання, вступати чи ні до шлюбу. Кожна людина в цьому суспільстві рано чи пізно бере шлюб, і головна проблема тут – підбір партнера.

У аборигенів Австралії полігамія є законною формою шлюбних стосунків (максимальна кількість дружин – 20 чи 25 ), однак більшість шлюбів моногамні: один чоловік і одна дружина. Чоловік ставиться до своєї дружини як йому заманеться, може тимчасово позичити її іншим чоловікам, обмінювати її на інших жінок або ж на речі, що його цікавлять, але при цьому він не відмовляється від своїх прав на дружину. Нічого й говорити, що всі ці звичаї мають однобічний характер.

Статус людини в суспільстві аборигенів безпосередньо залежить від того, яку роль вона відіграє в релігійному житті. Чим глибші релігійні знання аборигена, тим відповідальніші функції він виконує в обрядовій діяльності, тим сильніший його вплив у колективі. А знання, як правило, зростають з віком, й саме старі є охоронцями релігійних таємниць і керівниками культів. Людина може померти в будь-якому віці, але прийнято вважати, що помирати повинні старі, а не молоді. Скрізь за смертю ідуть певні траурні обряди. Аборигени вірять у продовження життя духу померлого: фізична оболонка людини завжди розглядається як тимчасова, а життя духу, навпаки, - як стале й вічне.

Якщо розглядати релігійне вірування та обряди аборигенів Австралії з точки зору тієї ідеологічної значущості й ролі, яку вони відіграли ( або відіграють) у громадському житті, то переважною формою їх виявляється тотемізм. Австралію називають класичною країною тотемізму, і тут краще, ніж будь-де, видні джерела цієї релігії. Кожне плем’я, кожний клан і сім’я мають власного тотема, якого не можна ні вбити, ні образити, бо це рівнозначно убивству свого предка. Людина та його тотем належать до однієї соціальної єдності, живуть одним життям. Якщо у племені Урабунна, що ділиться на дві групи – Маттурі та Кіравава, тотемами є дінго, ему, чирок- тріскунчик або зелений цвіркун, то укладення шлюбу підкорюється суворим правилам. Чоловік з групи Мат турі, який має тотем чірка- тріскунчика, має право одружитися лише з такою жінкою з групи Кірава, тотемом якої є змія. Ему може одружитися з пацюком, дінго – з водяною куркою, а цвіркун – з вороною. Погодження вважається за матір’ю, а голос власного предка узнавався під час ініціації завдяки звукам Чуріни.

Вірування в основі уявлення аборигенів передаються з покоління в покоління майже виключно в усній формі. Коли в цій передачі відбуваються будь-які зміни, то передбачається, що вони не зачіпають основного змісту вірувань та обрядів групи, а стосуються лише вторинних моментів і деталей. Під час виконання священних обрядів, переказування та інсценування міфологічних сюжетів основна увага приділяється незмінності, точності: те, що відбувається в сьогоденні, мусить точно відтворювати те, що відбувалося в минулому, коли роз і назавжди були закладені всі підвалини людського існування. Цей період “творення” відомий під різними назвами, однак у всіх племен з ним пов’язані досить однакові уявлення, які мають певний вплив і на сьогодення. Коли люди ведуть себе певним чином, у відповідності з правилами, встановленими й діючими у той період міфічними істотами, люди можуть підтримувати ту “могутність”, яку ці істоти “випромінюють”, і до сьогоднішнього дня. У кожній групі аборигенів є різні предмети (чурінги та ін.), які наділені в їх уявленні надприродними властивостями. Саме ці предмети надають їх обрядовій діяльності особливу ефективність й немов би виконують функцію фокуса під час запам’ятовування та передачі відповідних релігійних уявлень

Дуже дивним є походження австралійських вірувань. До сьогоднішнього дня ніхто не знає, звідки суспільство, що нараховує лише кілька десятків тисяч членів і живе