На межі сторіч виступили поети Мері Гілмор, класик австралійської літератури, та К. Бреннан, що знаходився під впливом німецьких романтиків та французьких символістів.

Для австралійської поезії кінця 19 – початку 20 сторіч характерна лірична тенденція ( Дж. Шоу Нільсон, Дж. Бритон ), яка збереглася і в творчості Джудіт Райт ( збірки “ Образ що змінюється”, 1946, “Жінка чоловіку”, 1949).

У 1938 році поет Р. Інгамельс заснував “Джиндіуоробак клуб”, об’єднавши поетів, що мали за мету розвиток національної літератури, шляхом засвоєння усної поезії аборигенів ( Дж. М’юді, Ф. Хадсон ). Разом з тим вже у 20-ті роки з’явилась група так званих поетів - інтелектуалів, які використовували засоби модерністичної поетики і приймали модерністичну концепцію абсурдності світу: К. Слесор , Х. Мак-Кре, Р. Фіцджеральд та ін.

Після Другої світової війни розпочинається новий етап в розвитку австралійської літератури, що був відмічений успіхами реалізму. Епічного розвитку набуває роман, що розповідає про долю австралійської нації: історичні романи Е. Дарк “Країна поза часом” (1941), “Немає перешкод” (1953), трилогія Причард: “Дев’яності роки” (1946), “Золоті милі” (1948). Набуває розквіту жанр розповіді. Стає професійною драма, яка відображає сучасні проблеми: п’єси А. Тернера , С. Лок-Еліота, К. Данкан та ін.

Для сучасної поезії характерний відступ від сюрреалістичного бачення світу, намагання повернутися до реалістичних образів (збірки Дж. Райт, Р. Фіцджеральда, А. Хоупа, Р. Добсон і т.д.).

Аборигени Австралії до колонізації жили в печерах; в їх різьбленні, гравюрі та розписах (на бумерангах, священних предметах – “чурінгах”) геометричний орнамент зображувався разом з умовними магічними символами та реалістичними зображеннями. В районі плато Кімберлі печерні розписи пов’язані з уявленнями про дощ і “змію-райдугу”; для півострова Арнемленд характерні “рентгенівський стиль” наскальних розписів та рисунків на корі (зображення тварин з їх внутрішніми органами), розписи з динамічними фігурами людей та скульптура, близька до меланезійської.

Європейська колонізація викликала з кінця 18 ст. зростання міст (особливо бурхливий з середини 19 ст.); вони забудовувались по прямокутній сітці кам’яними будівлями на зразок англійської неокласики і неоготики, малоповерховими будинками з товстими стінами, маленькими вікнами і верандами. В 1913-1927 роках згідно з єдиним планом (архітектор У. Б. Грифін ) побудована столиця Канберра. Серед сучасних залізобетонних споруд – Оперний театр і будівлі Г. Зайдлера в Сіднеї, олімпійські стадіони в Мельбурні та Сіднеї.

В образотворчому мистецтві за першими документально точними малюнками природи Австралії ( кінець18 – початок 19 віків) послідували в першій половині 19 сторіччя романтичні акварельні пейзажі К. Мартенсая, а у другій половині сторіччя – жанрова та сатирична графіка С. Т. Гіла та ліричні пейзажі А. Л. Бювелота. На межі 19-20 сторіч поряд з академізмом ( скульптор Е.Б.Мак-Кенал) та салонним декаденством (Н. Ліндсі ) розвивається національна школа реалістичного побутового жанру і пейзажу (Т. Робертс, А. Стрінтон, Х. Хейсен )..з 1930-х років розповсюджується вплив кубізму ( Р. Файзел) сюрреалізму (Дж. Гловсон), абстракціонізму. В 1940-х роках виникло нове мистецтво аборигенів, що відобразило зріст їх самосвідомості і приваблювало чуттєвим, любовним сприйняттям чудової австралійської природи; його центрами стали Хермансберг (школа акварельного пейзажу створена родинами Намаджира і Парерултья із племені аранда ) і резервація Керролуп.

Для музичної народної творчості корінного населення Австралійського Союзу характерний спів, що супроводжується відбиванням ритму (ударами бумеранга о бумеранг, спеціальними палками). З музичних інструментів розповсюджені дерев’яний гонг, барабан, диджериду ( духовий інструмент із дерева або бамбука), гуділка (дерев’яна дощечка). Музикою та співом часто супроводжуються корроборі – релігійно-обрядові танці.

З кінця 18 сторіччя, у зв’язку з колонізацією Австралії англійцями, розповсюджується європейська музика, спочатку – англійська народна. З 30-х років 19 століття в Сіднеї організуються концерти інструментальної та вокальної музики, в 1833 створюється Сіднейське філармонічне товариство. В 1834 тут відбувся перший спектакль італійської опери, в 1847 – австралійської опери (“Дон Джон Австралійський” А. Натана ). В 1883 році в Аделаїді заснований музичний коледж, в 1906 в Мельбурні – симфонічний оркестр, поряд з сіднейським (заснованим у 1946 році ) є одним з кращих оркестрів країни. В Австралійському Союзі функціонують Національна рада музичних асоціацій, Гільдія австралійських композиторів, Асоціація камерної музики. В 1954 році створений “Австралійський єлизаветинський театральний трест” – громадська організація, що ставить за мету розвиток національної опери, балету і драми.

Серед видатних музичних діячів Австралії композитори А. Хіл . багато творів якого, в т.ч. опера “Тапу” засновані на фольклорі маорі; Дж. Антил, автор балету “Короборі”, в основу якого покладені релігійно-обрядові танці аборигенів; композитори та піаністи П. Грейнджер і А. Бенджамін та ін.

Корінне населення Австралійського Союзу театру не знало. Перші театральні вистави колоністів відносяться до 80-х років 18 ст. В 30-40 роки 19 століття в Сіднеї, Хобарті, Аделаїді, Мельбурні почали створюватись постійно діючі театри. У другій половині 19 ст. театри об’єднуються у трести. Театри ставили твори австралійських авторів, європейську та американську класику, намагаючись копіювати закордонні постановки. В 30-ті роки активізується діяльність прогресивних літературно-театральних об’єднань , що зіграли велику роль у формуванні національного театру. Об’єднання ставили в основному національну драматургію – К. Причард , Л. Кесона , У. Мура , а також п’єси французьких, англійських, італійських та інших європейських авторів. В 1936 році театральні колективи