"Гар-куша"). Незважаючи на численні утиски з боку влади, український театр корифеїв завдяки високій культурі постановок, талановитому акторському складу й режисерській роботі визначився як один з перспективних напрямків мистецького життя регіону. Це підтвердилося подальшим рухом за розбудову українського національного театру, який став популярним на півдні. Так, наприкінці ХІХ ст. регіон відвідають гастролі численних українських труп (зокрема Сеймської-Литварьової М.І., Деркача Г.І., Грицая Є.В., Т.Колісниченка, П.Прохоровича та ін.). Але художній рівень деяких з них не завжди задовольняв публіку, що свідчило про існування певних критеріїв, вихованих на кращих прикладах національного театрального доробку.
У культурному житті регіону на початку ХХ ст. українська театральна драматургія позначається як вагомий змістовний чинник мистецького побуту. Про це свідчить, зокрема, діяльність театральних гуртків товариства "Просвіта" в Одесі й Миколаєві (1907 р.), згодом - аматорського музично-драматичного гуртка "Українська хата" в Одесі (1911 р.). У Миколаєві популярністю користується народний театр при товаристві тверезості (1900 р.), де ставляться (під керівництвом Н.С.Звоннікової) українські п'єси, зокрема "Невольник" М.Кропивницького, "Сватання на Гончарівці" Г.Квітки-Основ'яненка, "Наталка-Полтавка" І.Котляревського тощо. Загальний інтерес до української культури на півдні, що живився діяльністю українських театрів, став одним з чинників активізації композиторської діяльності П. І. Ніщинського (працював в Одесі, створив музику до драми Т.Шевченка "Назар Стодоля"), миколаївця М.М.Аркаса (автора першої опери на текст Т.Шевченка "Катерина"), вчителя з Болграду Д.Крижанівського (автора відомої пісні на текст Т.Шевченка "Реве та стогне Дніпр широкий" та ін.).
У багатоголоссі театрального життя регіону в др. пол. ХІХ століття помітним стає напрямок музично-розважальної спрямованості. Він репрезентований у значній мірі жанром оперети, як тоді називали комедійної опери, або оперетки, опери-феєрії тощо. Цей жанр демонстрував у найбільшій мірі інтеграційні процеси різних культур - французької, австрійської, російської, італійської. Перше знайомство одеситів з оперетою відбулося у 1869 р. (під приводом Н.Новикова), далі - у 1872 (під приводом Н.Милославського). У складах труп були представники різних національних культур - італійці, французи, росіяни, українці, а репертуар відрізнявся стильовим розмаїттям. Значний успіх, особливо у провінційних містах - Миколаєві, Херсоні, мали виступи тимчасово створених труп під керівництвом антрепренерів Вальяно і Кольцової, Ленні і Бурковського, Петровського, Щукіна, Киселевича, Новикова, гастролювали й італійські трупи під керівництвом Франціні та Лучіані. Якщо у Миколаєві та Херсоні трупи не затримувались надовго, то в Одесі - навпаки. Наприклад, італійці під управлінням Е. Франціні ангажували Міський театр у 1894 році на декілька місяців. Публіка полюбляла розважальний жанр, в основному "збори були повні", як писали газети. Репертуар складався як з опрацьованих зразків класичної оперети, так і з нових творів. П' єси, що використовувались у провінційних постановках, писалися різними поколіннями авторів у різних національних традиціях і були неоднаковими за своїми художньо-естетичними якостями. Найпопулярнішими були оперети з музикою класиків - Ж.Оффенбаха, Ф.Легара, Й.Штрауса, К.Мілекера, Ф.Зуппе, К.Целлера. Динаміка театрального життя постійно вимагала поновлення репертуару, оскільки від швидкості цього іноді залежав успіх тієї чи іншої трупи. Тому часто-густо це відбувалося за рахунок включення нових п'єс і не завжди естетично якісних. Це твори Ерве, Декер-Шенка, Базена, Гризара, Деллінгера та ін. Проте запальна музика, мелодраматичні або комедійні сюжети з долею фривольності, екзотичні теми й фабули, зовнішні сценічні ефекти приваблювали публіку, тому мали успіх "Пташки півчі", "Лицар без страху і докори", "Жирофля-Жирофле", "Хаджи-Мурат", "Фатиниця", "Фауст навиворіт", "Мандрівка у Китай", "Бідний Іонафан", "Жебрак-студент", "Апаюн, або Водяний дідусь", "Наші ДонЖуани", "Сен-Сір, або Шлюбна клятва" тощо. Співіснування у репертуарі гастролерів класики жанру з маловартісними серійними підробками повільно, але неухильно вело до зниження художньої цінності цього напрямку в культурному житті регіону, свідчило про кризові тенденції. Тому у газеті "Южанин" зазначається, що збільшилася кількість опереткових труп, але попит перевищив пропозиції, тому втекли опереткові трупи з Херсона, Єлізаветграда та інших міст. Важливим засобом привертання уваги до труп під час гастролей антрепренери вважали бенефіси, під час яких виступали улюблені актори, заохочувальними акціями були абонементи за низькими цінами, спектаклі для певних соціальних верств населення - учнів гімназій, робітників технічного персоналу заводів, військових тощо. Антрепренери вважали, що серед провінційного населення зазвичай піде будь-яка переробка сценарних планів, режисури, - все націлювалося на миттєвий успіх у публіки. Проте одеська публіка була досить обізнаною щодо цінностей театрального мистецтва, значну роль у цьому відіграла одеська критика.
Багатоетнічність населення краю обумовлювала мистецький інтерес до різних національних театральних культур. Тому із зацікавленістю сприймались гастролі французького ("Комеді Франсез" з акторами Муне-Сюллі та Секунд-Вебер), грецького, німецького (під керівництвом Г. Егерса) театрів.
В історію театрального життя півдня сучасної України увійшов єврейський театр, який до 1881 р. був мандрівним (на чолі з його засновником А. Гольфаденом та трупами А.Фішзона, М.Генфера, Н.Городецького, Я.Спиваковського та ін.). Театр відігравав просвітительську роль у містах компактного проживання євреїв, проте заслуговував на критичні оцінки з боку національної єврейської інтелігенції. Так, Шолом Алейхем у 1905 р. підписав договір з трупою Я.Співаковського- Адлера про створення художнього єврейського театру в Одесі, але це не було здійснено. Національні єврейські театри зазнавали утисків з боку влади, зокрема дозволялося використовувати тільки німецьку мову. Засновником першого стаціонарного театру в на півдні - в Одесі - у 1908 р. був відомий єврейський
