зібралася послухати лекцію, часто називають аудиторією. Аудиторія *— особливий психологічний феномен, свого роду розсипчасте "Ми". Це короткочасова, відносно стійка спільність людей, діяльність яких спрямовується промовцем, і яка постає як єдиний сукупний суб'єкт спілкування. Головним завданням промовця стає консолідація цього "Ми" на основі загального інтересу присутніх в аудиторії особистостей [173, с. 104—114]. Раніше такі слухачі розглядалися як пасивні об'єкти слухання. Тільки останніми роками їх почали вважати рівноправним суб'єктом спілкування. При організації публічних заходів важливо пам'ятати, що чим більшою буде кількість запрошених осіб, тим менше вони реагуватимуть на предмет зустрічі і тим більше на ту особу, яка вестиме зустріч. Чим більша аудиторія, тим складніше буває добрати такі докази, щоб вони були зрозумілими всіма. Маленькими вважаються аудиторії, де присутні до 50 осіб, великими — ті, в яких зібралося понад 200 осіб [80]. Чим менше людей, тим менш офіційною буде зустріч, тим легше встановити з ними діалогічне спілкування і впливати на них.
Людині, яка виступає перед групою (промовець, лектор, викладач), властиві публічне мислення і мистецтво говоріння, а для тих, кому адресований виступ, характерною є діяльність, пов'язана зі сприйманням і розумінням того, що вони чують і бачать, тобто мистецтво слухання. Ще в старовину говорили:
"Слово наполовину належить тому, хто говорить, а наполовину тому, хто слухає". У двосторонній взаємодії того, хто виступає, і групи людей, які його слухають, ініціативнішим є промовець. Як суб'єкт спілкування він повинен мати певні характеристики, нахил до конкретної діяльності, готовність до неї та включення у неї. Для публічного виступу перед великою групою людей промовець повинен мати ще й ораторське мистецтво, тобто високий ступінь володіння словом [175, 176]. Дослідження свідчать про те, що 50 % уваги аудиторія приділяє тому, як говорить промовець, 42 % — тому, як він виглядає, і лише 8 % — тому, що він говорить [355]. Досвідчені промовці вміють швидко адаптуватися в аудиторії і розмовляти мовою своїх слухачів. Неабияке значення вони приділяють тому, щоб виглядати щирими, та такими, що заслуговують на довіру.
Складність ораторського мистецтва як способу переконання полягає в тому, що будь-який публічний виступ має на меті вплинути на людей. При цьому "цінністю є не сама по собі мова оратора і не звучність його голосу, а те, наскільки він поділяє погляди народу і наскільки любить і ненавидить тих же людей, що й вітчизна" — ці слова належать великому оратору античності Демосфену [75, с. 291].
Звичайно, будь-яка промова перед людьми потребує значної підготовки. Науковці, кращі оратори, посилаючись на так звану теорію розумових дій П.Я. Гальперіна, а також дослідження нейропсихолога О.Р. Лурія, рекомендують [173, с. 148—154]:*
готувати повний текст публічного виступу;*
надрукувати його, прочитати для себе вголос, пам'ятаючи, що читання однієї сторінки триває в середньому 2 хвилини. Це дасть змогу, по-перше, впорядкувати матеріал і не заплутатися в ньому і, по-друге, орієнтуватися в його обсязі та часі;*
підкреслити найважливіші думки, ключові позиції;*
виокремлювати основні смислові блоки так, щоб перехід від одного до другого був природним;*
визначити основні думки у кожному блоці, їхню аргументацію, відповіді на можливі запитання тощо.
На думку досвідчених промовців, якщо так працювати, то тоді з самого початку текст не буде сумою окремих висловлювань, а стане цілісною структурою, в якій виділятимуться основні і другорядні питання, сильні та слабкі сторони, суто "ораторські" та змістовні прийоми. Промовець зможе говорити спокійно, невимушено, а згодом майже і не користуватися текстом. Думка завжди краще сприймається, якщо вона втілюється у живу фразу, що народжується тут, у процесі мовлення. Зусилля промовця витрачатимуться не на те, щоб відтворити текст, який було підготовлено заздалегідь, а на те, щоб працювати з людьми, які його слухають, переконувати їх і впливати на них.
Менеджерам доводиться часто представляти свою організацію, нові проекти, види продукції, послуги та ін. І для того щоб нові ідеї дійшли швидше до свого адресата, треба робити це в заманливій, цікавій і переконливій формі. Такою формою може слугувати презентація. Вміння проводити презентацію вважають одним із найважливіших для менеджерів. На Заході такі вміння виховують ще в школі.
Люди на презентацію приходять не за власним бажанням. Як правило, на презентацію їх спеціально запрошують, при цьому у запрошених бажання отримати нову інформацію значно менше, ніж в організаторів передати її. Вести презентацію завжди повинен не той, хто має вищу посаду, а той, у кого це вийде краще. Ведучий презентацію повинен викласти людям, які зібралися, проблему у повному вигляді й у найдохідливішій і переконливішій формі. Є певні особливості в підготовці виступів на презентації.
Спеціалісти в цій галузі [80] пропонують таку структуру виступу:*
спочатку сказати кілька приємних слів, щоб привернути до себе увагу присутніх, встановити психологічний контакт із ними;*
чітко назвати тему виступу і час, необхідний для цього;*
розповісти про власний досвід, пов'язаний з предметом презентації;*
використавши запитання, з'ясувати, наскільки аудиторія ознайомлена з предметом обговорення;*
зазначити, чому саме цих людей запрошено на презентацію;*
викласти у дохідливій формі проблему, розбивши її на декілька етапів;*
використати у виступі аудіовізуальні та інші допоміжні засоби (таблиці, схеми, діаграми);*
за допомогою запитань з'ясувати, як аудиторія зрозуміла сказане;*
сформулювати пропозиції до присутніх;*
обов'язково показати, що кожен із присутніх може втратити, якщо не підтримає запропоновану ідею;*
роздати запрошеним підготовлені заздалегідь матеріали (буклети, проспекти, схеми тощо) та маленькі сувеніри на згадку про презентацію;*
з'ясувати, чи у присутніх є якісь запитання до ініціаторів зустрічі і відповісти на них;*
обов'язково висловити присутнім подяку за те, що вони надали можливість представити їм свою ідею, а також сподівання на подальші спілкування та взаємодію.
Якщо презентація буде невдалою, то присутні на ній навряд чи захочуть витрачати в подальшому свій час і свою увагу (а тим паче гроші) на цю проблему. Тобто від результатів презентації певною мірою може залежати професійне майбутнє менеджера.
Література
1. Абулъханова-Славская К.А. Деятельность и психология личности. — М., 1980.
2. Абулъханова-Славская К.А., Бушлинский АЛ. Философ-ско-психологическая концепция СЛ. Рубинштейна. — М., 1989.
3. Абулъханова-Славская К.А. Стратегия жизни. — М., 1991.
4. Адлер Ю.П., Аронов И.З., Шпнер В.Л. Что век грядущий нам готовит? (Менеджмент XXI века — краткий обзор основных тенденций), http://www.management.com.ua
б. Азбука делового общения: Бизнес для всех. Вып. 1. — М., 1991.
6. Актуальные проблемы культуры XX века. — Мм 1993.
7. Алаютсиярви К., Меллер К., Тайтинен Я. "Развод" по-научному. "Великолепный" выход, или Как расставаться со своим партнером по бизнесу, http://www.e-xecutive.ru/publi-cations/aspects/article_982
8. Алексеев А. А., Громова Л. А. Поймите меня правильно, или Книга о том, как найти свой стиль мышления, эффективно использовать интеллектуальные ресурсы и обрести взаимопонимание с людьми. — СПб., 1991.
Я.Альберти Р., Эммонс М. Умейте постоять за себя. Ключ к самоутверждающему поведению,http://bookap.by.ru/popular/ popular, shtm
10. Алътшулер Г.С., Верткин И.М. Жизненная стратегия личности. — Петрозаводск, 1991.
