Фанокл справляє враження людини, яка відвідала далеке майбутнє, і знову повернулася у Ш ст. н.е. із багажем знань про нафту та газопроводи: «Южнее Сирии живет дикое племя. В их землях много черного масла и горючего пара. Когда они готовят пищу, то по трубам направляют пар в печи, стоящие рядом с их домами» [1, с.209]. Просторово-часові рамки віднесені у далеке минуле, де автор колоритно відтворює побут та звички далеких часів, проте персонажі користуються таким лексиконом, що аж ніяк нехарактерний ІП ст. н.е.: «декадентски-упаднические времена» [1, с.253], «дешифровка» [1, с.241], «антидетонатор» [1, с.243]. Таким чином автор вводить у сюжетну схему мікр о структурні компоненти (образи-де- талі, образи-подробиці і таке інше), які перечать протосюжетним характеристикам та виступають предметно-змістовими нововведеннями. Таким прийомом автор досягає своєрідної хронологічної інверсії, яка спонукає читачів співвідносити семантику традиційного сюжету з реаліями автора нової літературної версії.

Надзвичайна дипломатична місія, яка випала на долю Фанокла, бути представником римської імперії у Китаї, насправді, - це заслання, а дорога до країни далека і небезпечна: «Морем ты отправиться не можешь, а по суше и рекам на это уйдет не меньше десяти лет, да и то если аримаспы пропустят тебя через свои владения» [1, с. 192]. Тобто Ґолдінґ застосував традиційний метод позбавлення від людини при цьому, уникаючи безпосереднього убивства.

Виняткове значення письменник надавав культурі Давнього Єгипту, Ста- роєгипетську культуру він протиставляє спадщині античності, оскільки вона була абсолютно чужа раціоналізму У її основі було сприйняття навколишнього світу як таємниці, ключем до розкриття якої є феномен життя і смерті. Але, не дивлячись на своє поклоніння перед мистецтвом Давнього Єгипту, Ґолдінґ не може прийняти повного розчинення людської особистості у середовищі, яке її оточує. Підводячи підсумок своїй подорожі по Єгипту, він ще раз підтверджує розуміння світу людиною європейської культури: «Все ж таки я вірю, що життя центральне по відношенню до космосу і що є певні часи для певних людей, коли глибини цього космосу відкриваються, подібно до глибин нашої свідомості» [4, с.81]. Для Ґолдінґа головною таємницею, яку він прагне пізнати залишається внутрішній світ людини.

У поняття історичного прогресу Ґолдінґ включає перш за все зміни моральних якостей особистості, її взаємовідносин з добром та злом. Для митця знання та вміння логічно мислити - це не саме головне і не може бути абсолютним показником прогресу. Письменник акцентує увагу на явищах та процесах, які часто випадають з поля зору його сучасників.

«Бог Скорпіон» - це невеличкий стилізований нарис про життя давніх єгиптян, акцентуючи увагу не на історичній достовірності подій, що зображені, а на їх морально-філософському змісті. Філософський, повчальний зміст згаданої повісті виростає з протистояння наївних, освячених традицією віруваннях, прийнятих при дворі старіючого Патріарха та крамольних роздумів Брехуна, який при вельможі грає роль блазня. Одним з ключових персонажів є Мудріший у ролі ідеолога єгипетського царства, хранителя давніх традицій. Але свої здібності до раціонального мислення та логічного висновку він використовує не для знаходження істини але для її викривлення. Така поведінка слугує щоб впровадити, закріпити та продовжити традиційно уставлені догми. У читача також не викликає особливого захоплення постать Брехуна, він верткий, егоїстичний, йде на убивство щоб урятувати свою шкіру. Попри усі негативні якості саме йому волею долі (тобто автора) назначено стати новим Богом-Скорпіоном. Незважаючи на усі його божевільні розповіді про далекі країни, нових людей, інший життєвий устрій він залишається єдиним носієм реального світогляду. Оточуючі його люди при дворі вважають такі історії брехливими, вигаданими хоча насправді не їх обманюють, а вони самі себе ошукують. Патріарх, якого люди обожнюють, шанують, вважають всемогутнім є лише іграшкою у руках долі, як і сотні інших можновладців. Звертаючись до далеких часів минулого Ґолдінґ переймається проблемами його сучасників, мова йде (як і у багатьох його романах) про примарну самовпевненість «людини розумної» в усі часи і народи [5]. Представник стародавнього світу чи європейської цивілізації XX ст. мають однакову хибну думку про унікальність своєї особи та світу навколо них, про виключність їх традицій та вірувань.

Умовно-метафорична художня форма повісті «Клонк клонк» дозволила Ґолдінту закодувати його авторську ідею у символічно-знакову систему, де завдання реципієнта побачити та усвідомити принаймні два рівня прочитання: реально-побутового та філософсько-узагальнюючого.

Літературний метод Ґолдінґа у повісті «Клонк клонк» характеризується синтезом фольклорних, язичницьких та християнських традицій. Метафорично автора можна уявити як язичницького жреця, який знає і виконує обряд і є посвячений у всі таємниці природи і водночас приймає нову віру та монотеїстичного Бога, зберігши певні елементи язичницькою світогляду й акцентуючи християнські норми. Контамінація таких культурних феноменів є необхідною для формування свідомості людини, язичницькі та біблійні традиції для письменника є рівнозначними. Так розглядаючи втілення міфологеми раю, Ґолдінґ навертається до біблійної версії (зло чи