гріх спричиняють втрату раю), не оминувши язичницькою елементу, де центральним моментом була гармонія людини і природи (алюзія про повернення людини у золотий вік). Для Ґолдінґа незаймана природа імплікує міфологему раю-Едему, період первісного щастя, цілковитої єдності людини і природи, любов до ближніх. «Солнце заглянуло под крону дерева. Шаловливый ветерок затеял игры в листве, и могучее дерево очнулось, зашевелилось, зашумело и вновь затихло. Леопарды тоже начали просыпаться. Они зевали, потягивались, облизывали пересохшие губы, вставали, собирали разбросанные вещи. Старейший надел на шею бусы... Шимпанзе сунул флейту за пояс. Разящий Орел провел пальцами по веревкам бол, осмотрел камни, привязанные к их концам...» [1, с. 135]. Ім'я людини, як певна комбінація звуків, що відображають особистість у повісті набуває інших функцій: надзвичайно важливо дати дитині ім'я при народженні, яке упродовж її життя буде змінюватися. Старійшина поселення жінок має імена: Пальма, Небесна Жінка, Та Що Дає Імена; старого чоловіка, неспроможного полювати, у молодості кликали Верткий Вугор, Вогонь, Оса. Мабуть, Ґолдінґ спробував дати своє власне трактування максими «Stat rosa pristina nomine, nomina nuda tenemus» («Роза при имени прежнем - с нагими мы впредь именами»). Ніщо не існує саме по собі, усе - знак чогось іншого, частина загальної семіотичної системи.
У повісті імплікується лінійна спрямованість життя-через-смерть-до- життя, тобто дзеркальна симетрія між реальністю та потойбіччям, що перегукується з біблійною схемою (смерть Христа є переходом до вічного життя) і первісним уявленням про циклічність сущого на землі. Так одна із дівчаток, побачивши немічного чоловіка у передсмертному стані вигукує: «Он, наверно, опять наш. Снова ребенок. Правда?» [1, с.118]. Фіксованої межі між буттям і небуттям людини немає, смерть через старість чи хворобу осмислюється як природне явище, як елемент-вигок у спіралі світового природного руху. Смерть не є абсолютним запереченням життя, за первісним віруванням смерть - це необхідний елемент життя, певний момент переходу зерна - у колосся, дівчини - у жінку, немовляти - у дорос- лого. Перехід із старості у дитинство для письменника асоціюється з раєм, образ новонародженої дитини - це ідеал чистоти й невинності. Отже міфо- логема циклічності буття імплікується через подвійні символи: міфологічні та біблійні.
Художня модель світу в повісті «Клонк клонк» має яскраво виражені міфологічні ознаки, що проявляється у постійно повторюваних образах, символах та мотивах. Характерними особливостями авторської художньої системи є:
єдність першооснов буття (міфу, Біблії, явищ природи);
центрованість світу з постійною опозицією «життя-смерть»;
інтерпретація внутрішнього єства людини через оточуюче середовище, явища природи;
психологізація та анімація речей і явищ, а також антопоморфізація тварин та рослин;
змішування різноманітних барв, звуків, та запахів.
Ґолдінґ, звертаючись до явища примітивізму, яке зародилося у естетиці німецького романтизму по відношенню до середньовічного мистецтва, удається до романтичного аналога «дитини природи» для створення образу примітивної людини: «Спадкоємці», «Клонк клонк», разом із зверненням до мотиву «звіра у людині» - «Володар мух», які отримали широке розповсюдження у літературі XX ст. Великий вплив на трактування цих традиційних мотивів зробили праці Фрезера (теорія пережитків), Юнга (теорія колективного безсвідомого), Фрейда, Ніцше [3, с. 146]. Формально спрощуючи художню мову, насправді автор намагається ускладнити твір, який будуть сприймати читачі як складний, езотеричний, повний глибокого змісту витвір мистецтва. Тут симпліфікація передбачає якнайдальше повернення назад (біологічно, психологічно, естетично) для більш простого представлення речей та явищ, і тоді за принципом «усе складне - насправді просте», їх сприйматимуть більш цікавими, більш важливішими та ціннішими.
Повісті Ґолдінґа не пропонують готових рішень, не дають остаточних відповідей на поставлені запитання. Мета письменника змусити читача переглянути та проаналізувати звичні постулати та уставлені цінності, піддати сумніву віру у всесильність розуму та незворотність історичного прогресу. Автор активно реферує до традиційних структур для того щоб акцентувати у творах циклічність історії, віднайти універсальні відповіді на споконвічні запитання, зрозуміти та пояснити людську сутність, її онтологічну схильність до руйнації.
Список використаних джерел:
Голдинг, У Бог-скорпион. Клонк-клонк. Чрезвычайный посол/У. Голдинг ; Пер. с англ. -Спб. : Азбука, 2001. -288 с.
Нямцу, А. Е. Миф. Легенда. Литература (теоретические аспекты функционирования) : [монограф1я] / А. Е. Нямцу. - Черновцы : Рута, 2007. - 520 с.
Художественные ориентиры зарубежной литературы XX века. - М.: ИМЛИ РАН, 2002. - 568 с.
Golding, W. A Moving Target / W. Golding. - London, 1982. - 202 p.
[Електроннийресурс]. - Режимдоступу:
http://www.pliilology.rii/literature3/ chameev-96.htm.
Summary
The article presents the analysis of interpretation of the traditional material in W.Golding's stories «Envoy Extraordinary», «ClonkClonk», «The Scorpion God». The author emphasizes timeless, ever-being character of the real conflicts and situations, mythopoieins time and history.
Key words: myth, traditional material, ambivalent, civilization. Одержано 15 жоетня 2010 рок
