МНП від 10 листопада 1948 р., адресоване директорам вчительських інститутів, загальноосвітніх та професійних шкіл про організацію години соціалістичного виховання. Мета цього заходу - виховання молоді в соціалістичному дусі. Години необхідно проводити в формі лекції, тричі на місяць, з них один раз - політичну інформацію. Читати лекції повинні найбільш свідомі й професійно підготовлені викладачі, керівництво цим процесом покладалося на керівників установ. В остаточному вигляді це був систематичний цикл з проблем історичного розвитку людства, завданням якого визначали поглиблення знань з історії, проникнення в закономірності суспільного розвитку, пояснення основних факторів цього розвитку тощо. В документі наведена й програма проведення годин соціалістичного виховання на 1948-1949 навчальний рік з чітким розподілом за класами й курсами, наприклад для старшого класу гімназії визначено десять тем: Жовтнева революція й її історичне значення; побудова соціалізму в Радянському Союзі; класова боротьба в Європі - створення III Інтернаціоналу, причини перемоги фашизму, Г. Дімітров на Лейпцігському процесі; підготовка Другої світової війни, Мюнхенська угода; Друга світова війна, причини гітлерівських перемог, напад на Радянський Союз; Рух Опору в Європі, створення народних фронтів; розгром гітлерівської Німеччини і створення нової демократії; ООН і боротьба Радянського Союзу за мир; загострення класової боротьби в період переходу від капіталізму до соціалізму. Аналогічні теми визначені для семи класів школи, з першого класу прогімназії (прогімназія починалася після завершення початкової школи) і до випускного, тобто цими лекціями були охоплені практично всі школярі [5]. До цього слід додати, що за характером і формою викладення матеріалу, вказаний документ дуже важко назвати рекомендаційним, скоріше можна припуститись думки про наказовий варіант.
Обов'язковість присутня і в іншому документі освітянського міністерства - розпорядженні № 368 від 18 листопада наступного 1949 р. про необхідність єдиної уніформи в шкільному одязі [6].
Успіх ідеологічної роботи в школі багато в чому залежав від керівників навчальних закладів, які самі повинні були мати відповідний високий рівень соціалістичної свідомості. Цей рівень формували й закріплювали як практичними діями, так і на теоретичному рівні на спеціальних курсах. Серед архівних документів освітянського міністерства знаходиться розпорядження № 395 від 9 грудня 1949 року про організацію в лютому наступного року одних із перших десятиденних курсів в Софії для директорів денних та вечірніх гімназій. У програмі курсів - лекції з діалектичного та історичного матеріалізму, історії Жовтневої революції, історії БКП та її сучасного керівного місця в болгарському суспільстві, сучасного міжнародного становища та боротьби СРСР за мир, а далі як додаток лекції на педагогічні теми та поради з практичної організації адміністративної роботи [7]. Професійні проблеми, таким чином, відсували на другий план, віддаючи перевагу ідеологічним питанням.
Новий режим формується в Болгарії за усіма основними ознаками тоталітаризму. За думкою політологів, однією з них є формування «образу ворога» і на цій основі - агресивної політичної свідомості як соціально-психологічного фону для репресій [8]. Формулюючи завдання виховати любов до батьківщини, підкреслювали необхідність любові й поваги до народу і одночасно ненависті до ворогів як внутрішніх, так і зовнішніх. Зовнішніми стали імперіалісти всіх різновидів, стосовно внутрішніх звертає на себе увагу прагнення залучити до політичних акцій і школу, що навряд чи можна вважати необхідним ланцюгом навчального процесу. Так, перші роки соціалістичного будівництва в Болгарії пов'язані з проблемою Пірінської Македонії, що стала причиною болгаро-югославських конфліктів [9]. Керівництво країни постійно висловлювало занепокоєння проявами національних почуттів мешканців Пірінського краю (в адміністративному поділі Благоєвградський округ), вважаючи їх націоналістичними й ворожими. Одним з центрів ідеологічної боротьби навколо цього питання стали освітянські заклади. В архіві ЦК БКП зберігається інформація Софійського окружного партійного комітету від 01.04.1954 р. про виступи 250 студентів педінституту міста Станке Дімітров, що вимагають введення в навчальний план курсів македонської мови та історії Македонії. У відповідь ЦК партії кваліфікував ці виступи як націоналістичний ухил, «тітовщину» і рекомендував провести бесіди із студентами, організувати для них спеціальні лекції, а також перевірити середні школи Благоєвградського округу на предмет наявності в них македонських націоналістичних проявів. Результати перевірки були відносно заспокійливими для партійного керівництва, бо повідомляли про те, що більшість вчителів правильно розуміли політику уряду з македонського питання, але подекуди на побутовому рівні особисті розмови вели і це підстава для посилення виховної роботи [10].
Учнів залучали й до політичних акцій, пов'язаних із пошуком ворогів в самій комуністичній партії. Освітянське міністерство підготувало спеціальні документи у зв'язку з політичним процесом проти Трайчо Костова в 1949 році [11]. Ці документи націлювали керівництво шкіл на проведення бесід з учнями й вчителями з метою роз'яснення «ворожої» діяльності Т. Костова, який характеризувався як старий англійський шпигун з 1942 р., поліцейський агент, дуже небезпечний злочинець, що планував замах на самого Г. Дімітрова. Його засудження визначалося як суворе, але справедливе покарання [12].
Межа 40-х і 50-х років стала достатньо складним періодом ідеологічного життя, оскільки, з одного боку, потрібно було розвивати нові ідеологічні настанови, але одночасно неможливо було не враховувати наявність значних історичних традицій, відмова від яких була б незрозумілою для більшості населення. Для ілюстрації цього положення певний інтерес викликають тези, що були підготовлені Міністерством народної просвіти в 1949 р. до 24 травня, який
