«Хай живе Радянський Союз - носій найпрогресивнішої культури людства - соціалістичної культури!», «Хай живе й міцніє Болгарська комуністична партія - організатор й керівник будівництва соціалізму!», «Через науку й освіту - до соціалізму!», «Народні вчителі, виховуйте молодь в любові й відданості до батьківщині і народу, в любові до праці та соціалістичної науки й культури». Згадування імен засновників слов' янської писемності, які отримали від православної церкви статус «святих», було небажаним ще й з атеїстичних позицій правлячої партії [13].

У наступне десятиріччя продовжилося проведення твердої політики в ідеологічному вихованні молоді, а провідником її стало відповідне міністерство. На початку 1950 р. воно підготувало «Тези з патріотичного виховання в школі. (Сутність соціалістичного патріотизму, методи і форми патріотичного виховання)». Тези починаються з дефініції терміну «патріотизм», який визначається як історичне поняття, що підпорядковується законам розвитку й змін. Носієм патріотизму стали народні маси, трудящі. Пояснюється, що батьківщини взагалі не існує, є поняття буржуазної, соціалістичної, народно - демократичної батьківщини. В тезах проголошується, що новий соціалістичний патріотизм, який треба сформувати в усіх свідомих громадян Болгарії, народився в Радянському Союзі й отримав розповсюдження в країнах народної демократії. Особливістю нового типу патріотизму стала його єдність з пролетарським інтернаціоналізмом й почуттям любові та вірності до Радянського Союзу. Інша характерна риса соціалістичного патріотизму це його дієвість, тобто він повинен надихати на подвиги та конкретні патріотичні справи. Справа кожного вчителя розвивати в учнях патріотичну свідомість і бажання до патріотичних справ. Особливо значні можливості патріотичного виховання має історія, де навіть вивчення життя й діяльності Маркса, Енгельса, Леніна, Сталіна, Дімітрова, Коларова, Червенкова несе глибоке позитивне виховне значення [14].

Проблема патріотизму займає важливе місце і в подальшій роботі міністерства і вже в 1952 р. з являються нові матеріали під назвою «Виховання соціалістичного патріотизму», в яких знаходимо нове визначення соціалістичного патріотизму як свідомої, цілеспрямованої, активної любові до соціалістичної батьківщини, готовності до самопожертви за неї. Як бачимо, батьківщина вже однозначно визначається соціалістичною, а стосовно ставлення до несоціалістичної батьківщини ніяких пропозицій ми не знайшли, адже так і закріплюється перевага класового підходу до питання патріотизму. Наявність саме цього підходу підтверджується й характеристиками основних рис соціалістичного патріотизму:

соціалістичний патріотизм важлива складова соціалістичної моралі, до якої також входять соціалістичне ставлення до праці й суспільної власності, повага до людини й колективу, сильна воля й твердий характер;

соціалістичний патріотизм органічно пов'язаний з ненавистю до ворогів соціалістичної батьківщини;

соціалістичний патріотизм представлений як контраргумент проти понять «націоналізм» та «космополітизм», які подають як однозначно негативні і характерні для капіталістичної держави.

Використання останніх термінів з приведеною їх характеристикою явно показує зв'язок з відомими рішеннями КПРС і боротьбою проти цих явищ в Радянському Союзі [15].

Аналогічно радянському визначенню сформулювали й основну мету школи, яка полягала у формуванні свідомих будівників соціалістичного суспільства. Цій меті підпорядкували і всю ідейно-виховну роботу с учнями, в якій чиновники освітяни визначили п' ять основних компонентів: 1) розумове виховання націлене на формування діалектико - матеріалістичного світогляду; 2) політехнічна освіта, яка поєднує теорію з практикою та долає розділ між розумовою і фізичною працею; 3) моральне виховання, пов'язане з вихованням комуністичної моралі в учнів. Цей компонент визначався як багатоаспектний й включав виховання соціалістичного патріотизму і ненависті до ворогів, виховання соціалістичного гуманізму, виховання в колективі й віра в його переважаючу роль в суспільному розвитку; 4) естетичне виховання, основна функція якого визначалася як вміння цінувати твори класичного мистецтва та соціалістичного реалізму і не приймати «збочене» буржуазне мистецтво; 5) фізичне виховання, завдання якого сформувати фізично здорового, мужнього та життєрадісного будівника соціалізму, захисника батьківщини, здатного на працю й оборону. Поєднання розумового, морального, політехнічного, естетичного й фізичного виховання мало єдину мету - формування будівника соціалістичного суспільства, відданого БКП і КПРС. Така характеристика ідейно- виховної політики в школі фактично вела до моделювання свідомості учнів й охоплювала всі сфери їх поведінки [16].

Характеризуючи конкретні напрямки й форми комуністичного виховання шкільної молоді, міністерство орієнтувало на здійснення означених завдань двома основними шляхами - безпосередньо в класі під час проведення уроків через відповідну ідейно-політичну спрямованість навчальної програми і навчального матеріалу, а також в позашкільному житті через проведення різних ідеологічно насичених заходів. Просування першим шляхом особливі вимоги ставив перед гуманітарними науками і, перш за все, історією. Перед початком 1953-1954 навчального року міністерство провело традиційну серпневу нараду з вчителями, запросивши вчителів історії, щоб поставити перед ними фахові завдання. Ідеологічна спрямованість цих завдань починалася вже з визначення історії, яке виходило з марксистсько-ленінського вчення про базис і надбудову, і називало історію наукою, що вивчає розвиток людського суспільства, перш за все, його основи - господарство, техніку, працю й виробничі відносини, а також класову боротьбу, яка і є рушійною силою цього розвитку. Основні завдання історичної освіти виклали в трьох положеннях:

комуністичне і патріотичне виховання учнів, спрямоване на формування національності гордості й ненависті до будь-яких гнобителів і завойовників;

створення в учнів уявлень і понять щодо причин,