Phesnuzi [феснучі, пешнуці (?)]: назва племені настільки спотворена, що навколо його локалізації виникло найбільше різних версій - від Лужиць57 до Нижнього Дунаю58. Була спроба навіть ототожнити їх із печенігами59 чи бежунчанами60. Із усіх локалізацій найбільш виваженою виглядає запропонована Е.Кухарським, який розташовував плем'я в Лужицях по сусідству з мільчанами. Це вписується як у контекст назв, так і у прийняту шляхову гіпотезу. Поряд із мільчанами (щоправда, над Вартою) розмістив їх і Б.Томенчук61.

Thadesi [тадеси]: локалізація цього племені - одна з найбільш дискусійних. П.Й.Шафарик ототожнював його з дзядошанами і на підставі ономастичних матеріалів локалізував у районі сучасного Галича62. Погоджуючись із ним, А.Кралічек розташовував плем'я на теренах сілезьких дзядошан, спираючись на джерела, де це плем'я згадується63. За К.Цейссом, це було південнослов'янське плем'я64. За Е.Кухарським, воно займало південні схили Судетів і Західних Бескидів65. Ряд дослідників пов'язують це плем'я з р.Досса, притокою Гавелі, та ототожнюють із локалізованим тут племенем дошан, яке хроніст Адам Бременський згадував як doxani. З інших джерел Х ст. відома область Dassia чи Desseri, яка локалізуєтся над верхньою Гавелою66. Така схема вписується і у структуру контексту назв (поряд із мільчанами та феснучі). Противники цієї локалізації, крім зауважень щодо невеликих розмірів території, яку займали дошани (200 градів тут аж ніяк не розташуєш), критикували версію з позицій топоономастики67. Щодо кількості градів чи, можливо, громад-общин, то для віддалених від кордонів франкської держави реґіонів ці цифри не треба абсолютизувати. Топооно-мастична арґументація без опори на інші джерела завжди залишає проблему відкритою. Б.Томенчук, згідно зі своїм баченням шляхів, розташував плем'я на березі р. Нотець68. Заслуговує на увагу гіпотеза І.Геррмана, який запропонував вважати thadesi варіантом назви thafnezi69. Ми повернемося до цієї гіпотези при розгляді племені №34, однак з усіх запропонованих варіантів найбільш обґрунтованим усе ж виглядає ототожнення thadesi з дошанами.

Glopeani [ґлоп'яни]: більшість дослідників уважає їх ґоплянами, тобто племенем, яке спочатку жило на берегах оз.Ґопло (Goplo), а потім у Куявах і Хелмінській землі. Судячи з кількості градів, це було одне з найпотужніших племен реґіону70.Виглядає так, що згадані у пунктах 15-17 племена розташовувалися на відтинку шляху між Лабою та Одрою, можливо частково охоплюючи і басейн Варти. Плем'я №18 займало середню Віслу нижче впадіння Західного Бугу. Племена 19-25 розміщувалися вздовж головної артерії «бурштинового шляху»: Вісла - Західний Буг - Дністер.

Zuireani [журяни, чуряни (?), черв'яни]: ще одне загадкове плем'я, яке дослідники відносять до тих, які неможливо локалізувати. Б.Томенчук розташував їх у нижній течії Західного Бугу71. З огляду на розташування племені в контексті назв «Баварського географа», найбільш обґрунтованою виглядає гіпотеза І.Геррмана, згідно з якою zuireani (19) є дублетом zeriuani (35)72. Правомірність цієї гіпотези проаналізуємо при розгляді племені №35.

Busani [бужани]: крім Г.Пашкевича, який уважав бужан польським плем'ям73, усі дослідники сходяться на тому, що у «Баварському географі» згадане волинське плем'я бужан. Локалізація їх у верхів'ях Бугу, де був головний племінний град Бужеск, підтверджується також літописними звістками і значною кількістю археологічних матеріалів74.

Sittici [сіттичі, житичі]: також належать до неідентифікованих племен. Наявні версії локалізації від Житомира75 до Боснії76 є звичайними верифікаціями. Доволі вмотивованою виглядає спроба С.Закшевського пов'язати їх із р. Житавою, притокою Нітри77. Як житиців їх локалізують також у районі гирла Заале при Лабі78. Усі ці локалізації ніяк не пов'язані з контекстом назв у «Баварському географі», відтак найбільш прийнятною виглядає версія І.Геррмана79, підтримана Б.Томенчуком80. Обидва розмістили їх на схід від бужан по Дністру. Хорватські землі на лівобережжі верхньої і середньої течії Дністра, де пізніше сформувалося Стольське князівство, знищене під час походу київського князя Володимира Святославича у 981 р., а потім виникло Звенигородське князівство, у VII-IX ст. були густозаселеним масивом, який цілком може бути «областю, в якій народу і градів без ліку». Це плем'я житичів входило до масиву карпатських хорватів81. Можливо, пізніше, уже у процесі розпаду цього об'єднання, воно ввійшло до складу Теребовльського князівства і від нього перейняло назву требовлян82.

Stadici [стадичі]: так само представлені численними верифікаціями від Русі83 до Центральної Боснії84. Дослідники відшукали с.Стадице над р.Біліною85 та Стадінгію над нижнім Везером86. Зрозуміло, що всі ці версії є звичайними верифікаціями. Тому знову найбільш обґрунтованим виглядає припущення І.Геррмана87, підтримане Б.Томенчуком88, які розмістили це плем'я у Придністров'ї. Народ, в якого «Баварський географ» нарахував аж 516 міст і «безліч людей», цілком міг проживати на густозаселеній у той період території пізнішого Теребовльського князівства89. Самі назви стадичі та житичі цілком відповідають землеробсько-скотарському характеру занять тутешнього населення.

Sebbirozi [себбірочі, шеббіроси]: ще одне плем'я зі спотвореною назвою та надзвичайно широкою локалізацією - від р.Себіри й оз.Сабро в Русі90 до Центральної Боснії91. Їх намагалися ототожнити із сіверянами92 або із сіверою в Болґарії93, із саксонськими нордальбінґами94, проте жоден із цих варіантів не можна визнати переконливим. За І.Геррманом, себбірочі розташовувалися на середньому Дністрі95. Б.Томенчук змістив їх південніше від нинішньої Буковини96. Найімовірніше, це був густозаселений масив на правобережжі Дністра в галицькій частині території карпатських хорватів.

Unlizi [унличі, уличі]: якщо відкинути фантастичні варіації (Іульзен біля Ганновера, Ванзлов у Хорватії або на о.Узнам біля узбережжя Польщі), дослідники пов'язують локалізацію племені