Serauici [серавичі]: щодо локалізації цього племені також не бракує різноманітних версій (р.Зерев, притока Ужа на Волині176; околиці Зар (Zar) між р.Бобром і Нейсе Лужицькою177; як letauici, тотожні з литовцями або латишами178; на р.Сериці в Ізборській землі179; на р.Іжорі180). Із цього ряду можна виділити версії К.Цейсса181 та Л.Нідерле182, які ототожнювали serauici з сіверянами, що з огляду на розміщення племені в контексті назв виглядає більш умотивованим.

Lucolane [луколяни, лучани]: розміщувалися від району чеського відламу лучан у середній течії Огри183 на захід від чехів до Лукомор'я в гирлі Дніпра184. І.Геррман розмістив їх на півдні в межиріччі Південного Бугу та Дністра185, а Б.Томенчук - у нижній течії Дніпра186. Керуючись розташуванням племені в контексті назв, луколян можна розмістити на середньому Дніпрі південніше полян-фрезитів.

Ungare [унґри, уґри, угорці]: ідентифікація ungare з угорцями не викликає сумнівів. Зрозуміло, що у середині ІХ ст. угорці ще перебували десь поблизу чорноморського узбережжя у степах між нижніми течіями Дніпра, Південного Бугу та Дністра. Близько 839 р. угорські загони як союзники болґар з'явилися на Дунаї187. Племена №48-58 І.Геррман розмістив уздовж торгового шляху Краків - Бауцен - Ерфурт - Прага - Краків188. Напевно, варто погодитися з пропонованим Б.Томенчуком уточненням цього маршруту як головного центральноєвропейського шляху, який зв'язував річкові системи Вісли, Одри, Ельби з Дунаєм189.

Vuislane [вісляни]: щодо локалізації віслян сумнівів не виникає (верхня Вісла з притоками Ніда, Нідиця, Камінна, Дунаєць, Раба, Скава, нижній і середній Віслок, нижній Сян)190.

Sleenzane [слензяни]: етимологія назви виводиться від р.Сленза (Slкza), яка тепер носить назву Логе (Lohe), та гори Слез (Slez, тепер Sobotne). Це лехітське плем'я добре локалізується на верхній Одрі191.

Lunsizi [лужичі, лужиці (lusici, lunsizi), лужичани]: також добре знане плем'я, локалізоване північніше мільчан в області Нижні Лужиці. Лужичани входили до об'єднання сорбів192.

Dadosesani [дадосечани, дзядошани, дядошани]: відомі з різних джерел, локалізуються в Нижній Сілезії між нижнім Бобром та Одрою193.

Milzane [мільчани]: також добре знане одне із серболужицьких племен, осади якого локалізуються на захід від Ґвізди і Лаби у Верхніх Лужицях194.

Besunzane [безунчани, бежунчани]: назва, імовірно, походить від місцевості Бежунець, Бежунь195. Точна локалізація цього серболужицького племені залишається дискусійною196.

Uerizane [веричани]: щодо локалізації цього невеликого племені також триває дискусія (його пов'язують з р.Спревою, пропонують називати wkrzani або вважають одним із дрібних чеських племен197). Заслуговують на увагу версії, які пов'язують їх із серадзянами198 або з р.Вартою (wierczanie - wirczanie - вірчани)199.

Fraganeo [фраґани]: за П.Й.Шафариком - fergunna (Hercynia silva, тобто збірна назва смуги гір і лісів від витоків Дунаю до Карпат, радше Крушні гори200). Fergunia, ґотське fairguni - гора, узгір'я. За К.Цейссом, прагани, пражани, тобто жителі Празької округи201. Цю ідею підтримували Новотний202, В.Халупецький203, В.Ванечек204. За В. фон Кельтшем205, frawengo (від Maegdhaland короля Альфреда) у південно-західній Вели- копольщі. За А.Кралічеком, тотожні «амазонкам» Ібрагіма ібн Якуба206. Закшевський розміщував їх у Краківській землі207. Цю версію підтримав Б.Горак, ототожнивши їх із варяґами (waregomi), які жили у Краківській землі208. Із цих версій найбільш умотивованою виглядає запропонована П.Й.Шафариком - крушняни чи горяни.

Lupiglaa [лупиґляни, ґлупчиці]: плем'я локалізували над р.Луп'я, у районі Єґлави на Мораві, у землі Любуській або у Чехії. Пропонували розшифровку назви як «glupie glowy» - «дурні голови»209. Найбільш обґрунтована локалізація - місцевість Ґлупчиці у Верхній Сілезії в басейні рік Одра, Особлонґа і Страдуні210.

Opolini [ополяни]: переконливо локалізуються у верхній течії Одри в районі Ополя211.

Golensizi [ґолендзичі, ґолендзяни, ґоленшичі]: це плем'я локалізується в

районі Олави на кордоні Польщі і Чехії212.

***

Таким чином, підсумовуючи огляд локалізації слов'янських племен за «Баварським географом», можна стверджувати:

уздовж східних кордонів імперії франків із півночі на південь точно локалізуються 13 племен: північні ободрити, велети (лютичі), глиняни, битинці, смолен- ці, моричани, гаволяни, сорби-серби, таламинці, богемці-чехи, морави, болґари, мерехани;

уздовж одерського шляху: східні ободрити;

уздовж шляху між Лабою, Одрою та Віслою: мільчани, феснучі (?), дошани, ґлоп'яни;

уздовж основної артерії «бурштинового шляху»: черв'яни, бужани, житичі, стадичі, шеббіроси (?), уличі, нерв'яни, тиверці (двічі), придунайські болґари (ептарадичі, вілероси), дако-романці (саброси (?), знеталичі (?)), хозари;

уздовж другого відгалуження «бурштинового шляху»: лендзяни, таняни, черв'яни, присяни, волиняни, пруси, візняни (?);

уздовж шляху з Хозарії через Київ до Чорного моря: хозари, руси, древляни, поляни, сіверяни, луколяни, уґри;

уздовж шляху Вісла - Одер - Ельба: вісляни, слензяни, лужичани, дядошани, мільчани, бежунчани, веричани, крушняни чи горяни, ґлупчиці, ополяни, ґолендзяни.

Зрозуміло, що локалізація частини племен №14-58 залишається дискусійною.

Населення