Lendizi [лендізі, лендзяни]: представники старшої ґенеращї польських істориків, використовуючи фраґмент трактату візантійського василевса Константина Багрянородного «Про управління імперією», де повідомлялося, що плем'я tenzenionoi сплачувало Києву данину в часи реґентства Ольги, намагалися посунути межі розселення лендзян мало не під Київ. Зрештою, не встояв навіть Г.Ловмянський, який відмовився від попередніх поглядів i поширив кордони лендзян до Бугу й Стиру на Волині127. Ці тенденції мають місце i сьогодні. Межі лендзян на півдні i на сході пересуваються до верхів'їв Дністра і Стиру128 та далі, а для обґрунтування цієї тези залучаються здебільшого ономастичні матеріали, причому навіть такі назви, як Белз, Белзець чи Тисмениця беззастережно відносять до західнослов'янських, тобто польських129. Проте вагомих підстав відмовлятися від локалізації лендзян у Сандомирсько-Люблінській землі немає. У середині Х ст. це плем'я могло утримувати верхів'я Прип'яті i певний час брати участь у дніпровській торгівлі з Візантією. Можливо, бужани, волиняни чи інші волинські племінні князівства перебували у той період під їх гегемонією. Як учасники дніпровської торгівлі, лендзяни могли сплачувати якусь частку Києву. Через це Константин Багрянородний i відносив їх до данників Києва. О.Головко із цього приводу писав про певну групу лендзян, яка мешкала у верхів'ях західних витоків Дніпра (вірогідно, на території сучасної Білорусії), але водночас не була якимсь значним етнічним формуванням і згодом повністю асимілювалася серед східнослов'янського населення130. Південні кордони лендзян сягали Угорщини, але це не означає, що вони доходили до Карпат. Виявлення цілого угорського кладовища Х ст. у Перемишлі свідчить про те, що угорські впливи у цьому реґіоні могли сягати Сандомирсько-Люблшської землі. Зрештою, етимологія угорської назви поляків - lengyel (від лендзян) - не вимагає наявності безпосередніх кордонів. Вистачало контактів через Перемишль, який тоді був хорватським центром131. Назва його походить від Пшемисла - імені хорватського або моравського князя (у період гегемонії Великоморавії тут міг перебувати моравський династ). Після розгрому Великоморавської держави хорватські князівства стали об'єктом боротьби між Чехією, Угорщиною i Польщею. Польща в той час переживала період формування. В орбіту держави Мешка I ввійшли лендзяни, а також, можливо, на короткий час Червень i Перемишль, котрий перед цим перебував у сфері угорського впливу. У 981 р. Володимир Святославич приєднав ці землі до Києва. Якщо б вони були етнічними територіями лендзян, то за них неминуче почалася б тривала боротьба. Але цього не сталося, адже ці землі були хорватськими. У Х ст. лендзяни локалізувалися біля великоморавських кордонів.

Thafnezi [тафнезі, тафнечі, таняни]: П.Й.Шафарик та Л.Нідерле вважали, що thafnezi - це плем'я, яке жило на р.Танві, правій притоці Сяну132. За даними «Баварського географа», на їх території було 257 градів. Басейн ріки Танви бідний на археологічні знахідки, що викликало застереження дослідників. Однак практично на жодній із територій племен, перелічених «Баварським географом» у групі 14-58, не вдалося відшукати відповідної кількості градів. Імовірно, інформація стосується приблизної кількості громад-общин133. Інші варіанти локалізації племені thafnezi (поморські, дравські, верхньодунайські) слабко арґументовані, вони базуються на співзвучності назв без пов'язання з їх етимологією, археологічним матеріалом і порядком назв у «Баварському географі»134. Е.Кухарський розмістив танян на південь від лендзян і на північ від Карпат135, що, по суті, не заперечує версії П.Й.Шафарика й Л.Нідерле. Гіпотеза І.Геррмана стосовно тотожності thafnezi і thadesi може бути прийнятною лише у випадку, якщо припустити, що редактор «Баварського географа» помилково розмістив thadesi перед glopeani (ґлоп'янами), тоді, як їх потрібно було поставити перед zuireani (черв'янами).

Zeriuani [черв'яни]: існує версія щодо їх ідентифікації навіть як чернігівських сіверян. Найбільшого поширення набуло твердження Т.Левицького, згідно з яким zeriuani - це серби, тобто нинішні лужицькі серби. Польський історик керувався порядком назв у контексті пам'ятки: lendizi - thafnezi - zeriuani - prissani - velunzani. Оскільки lendizi - це лендзяни, локалізовані у Сандомирській землі, а, за Т.Левицьким, prissani і velunzani - спотворені назви поморських племен пуржичан і велинян, то zeriuani-сорби були розміщені між середньою Віслою та нижньою Нотецією136. Уже Г.Ловмянський помітив непевність такої локалізації137. З'явився ще цілий ряд версій локалізації цього племені від Помор'я майже до гирла Дунаю, але жодна з них не була переконливою.І.Крип'якевич пропонував zeriuani читати як «черв'яни», тобто плем'я, пов'язане з «градами червенськими» найдавніших літописів. Племінна назва черв'ян збереглася в Іпатіївському зводі, а також відбита у топонімі Червняни (Черляни; нині у Городоцькому р-ні Львівської обл.)138. Це в'яжеться і з контекстом пам'ятки, де сказано, що плем'я складало велику «державу, що з неї, як кажуть, походять усі люди слов'янські» (у перекладі О.Назаренка: «королівство настільки [велике], що з нього походять усі слов'янські народи і ведуть, за їх словами, [свій] початок», що також цілком коректно: «regnum» як «королівство»139). Звідси і назви Червен та червенські гради, інформацію про яких зберегли найдавніші літописи140. Із черв'янами етнонім «zeriuani» ототожнювали Я.Відаєвич141 та Т.Лер-Сплавинський142, уважаючи це плем'я польським. Легко пояснити й етимологію назви у німецькому спотворенні: zeriuani