останньому з них верхня частина була укріплена цеглою-сирцем, за розмірами характерними золотоординському періоду - 40х23х6 см (більшість) і 45х25х6 см. Як вказував Б. М. Граков, "цегла-сирець незвична для Степової Скіфії, де основою скіфської степової фортифікації був земляний вал. Сирець міг бути запозичений в Ольвії" [16, с. 48-51]. Хоча, посилаючись на свідоцтва Н. Вертил'яка, дослідник зауважував, що місцеве населення добувало аналогічну цеглу з чотирьох курганоподібних пагорбів на акрополі [16, с. 63-64]. Роботами 1952 р. співробітником Скіфської степової експедиції Н.М. Погребовою тут досліджено три з чотирьох "курганів", під якими виявлені значні цегляні будівлі золотоординського періоду (здебільшого цегла розмірами 20х20х5 см), які знаходились безпосередньо на скіфському культурному шарі [20, с. 6]. За знайденим на рівні фундаменту на розкопі 1 пулом хана Абдуллаха всі цегляні споруди віднесено до 1360-х рр. Незначна насиченість культурного шару обумовила висновок, що в золотоординський період на цьому місці знаходились поодинокі будівлі, а в цілому городище не було заселене. Погоджуючись з поглядами Б. М. Гракова, дослідниця вказувала, що ці залишки відносяться до сторожового пункту, спорудженого монголами для охорони переправи через Дніпро [17, с. 15-16, 21].
На південній частині о. Хортиця у 1989-1990 рр., біля озер Підкручне і Осокорове, частково розкопувалось городище другої половини ХМ - початку XV ст. На поселенні простежені залишки валу, що складався з піскового ґрунту, укріпленого плетеними з лози кошами, заповненими землею чи піском. Цегла-сирець зі споруди 9 мала характерні для золотоординського часу параметри [21 с. 16-17; 22, с. 250-263; 14, с. 301].
Два поселення часів Золотої Орди було досліджено на р. Конка. Одне з них, що знаходилось біля с. Веселе Мелітопольського повіту Таврійської губернії (сучасне с. Веселянка Запорізького району), вивчалось Д. І. Яворницьким у 1903-1905 рр. та визначено як "тюрксько-татарське" городище ХІ11-ХІV ст. [23, с. 146-147]. Опис пам'ятки відсутній, а знахідки, що надійшли до Катеринославського музею ім. О. М. Поля (сучасний музей ім. Д. І. Яворницького в м. Дніпропетровську), складались з оброблених кам'яних плит, квадратної цегли, фрагментів поливної та неполивної гончарної кераміки, речей спорядження коня. Серед нумізматичного матеріалу відзначимо монети ханів Кільдибека і Мухаммед-Булака карбування міст Азаку та Орди [24, с. 97-99].
Друге поселення, з яким можливо ототожнити городище "Кінські Води", знаходиться поблизу сіл Юрківка і Кірове Оріхівського району. Воно частково досліджувалось в 1993 р. експедицією Запорізького обласного краєзнавчого музею. Були відкриті залишки будівлі з вапнякових плит, частина яких оздоблена різьбленим рослинним орнаментом, та обпаленої цегли. Глазуровані кахлі із заповнення будинку вкриті поливою бірюзового, синього, жовтого і білого кольорів [4, с. 46]. У 2008 р. автором на цій ділянці досліджено частину мечеті, стіни якої були оздоблені рослинним і геометричним поліхромним орнаментом і мають характерний східний стиль, притаманний Передній і Середній Азії. Це свідчить на міграцію до Запорізького краю у ХМ ст. осілої людності неслов'янського походження зі Сходу.
Отже, за археологічними дослідженнями на території Запорізької області наявні шість поселень з кам'яними і цегляними спорудами, будівельна традиція яких характерна для пам'яток золотоординського періоду. Виділення городищ з їхнього числа є доволі складним завданням, що пов'язане із різними підходами до самого поняття "городище", яке склалося в археологічній науці відносно поселень Золотої Орди та доби Київської Русі. В. Л. Єгоров під золотоординськими городищами розуміє головним чином залишки неукріплених або укріплених (як виняток) міст, назва яких не відома. До цього числа відносяться і міста, назва яких відома, але вони увійшли вже в наукову літературу під терміном "городище", наприклад Царьовське городище - місто Сарай ал- Джедід. Селища відрізняються від міст лише своїм особливим статусом і розмірами [25, с. 115121; 1, с. 110-113]. Тому й не дивно, що місто в урочищі "Великі Кучугури" відоме як Кучугурське городище. Схожий зміст в поняття "городище" вкладав і Г. О. Федоров-Давидов. Вказуючи, що характерною рисою золотоординських міст була відсутність і нерозвиненість фортечних мурів, дослідник відзначав, що останні з'являються лише у другій половині XIV ст. [8, с. 232; 11, с. 89; 26, с. 36], за часів "великої замятні" в Золотій Орді.
На складність виділення міст з числа ординських селищ вказує Н. Г. Набіуллін. Так, останні, на його думку, можуть бути не лише залишками "сіл", але й міст "відкритого типу", виходячи з їх площі та багатого матеріалу. Частина селищ може бути городищами з укріпленнями, що не збереглися до нашого часу [27, с. 62-70]. Тобто, згідно з цим зауваженням, городище "Великі Кучугури", де відсутні укріплення, можливо віднести до міста "відкритого типу". Значним містом було городище "Кінські Води", дослідження якого буде продовжено найближчим часом.
Три поселення в Запорізькому краї, де виявлені укріплення, знаходились в місцях перевозів через Дніпро та виконували роль сторожових охоронних пунктів. Ці пам'ятки можливо вважати городищами лише за відношенням до типології поселень епохи Київської Русі, згідно з якою до останніх відносяться сторожові пункти - "гради", феодальні замки і міста, всі, які мали фортифікаційні споруди [28, с. 3]. Крім того, значна кількість імпортних виробів на о. Хортиця, а також вірогідність існування металургійного центру на Кам'янському городищі, можуть свідчити, що на цих сторожових пунктах знаходились ремісничо-торгові центри.