Процес урбанізації, що припадає на XIV ст. - період розквіту золотоординської культури, не оминув і сучасну Запорізьку область. Проте визначення кількості золотоординських міст (їх залишків - городищ) в регіоні ускладнено цілою низкою факторів. Описи середньовічних городищ у XVI - першій половині XIX ст. містили дуже суперечливі свідоцтва про характер цих пам'яток та в більшості випадків визначались як ті, що належали "татарам", "франкам" (генуезцям), запорожцям, або "кримському хану Мамаю" [4, с. 41]. Достовірність цих даних неодноразово піддавалась критиці у науковій літературі, окремі пункти залучались або виключались з числа золотоординських городищ. Археологічні дослідження поселень часів Золотої Орди, що розпочались наприкінці XIX ст., були незначними, їхні результати видані частково. Це обумовлювалось загальним негативним ставленням до "монголо-татарського іга". Винятком є стаціонарні археологічні розкопки 1953 р. "татарського" міста в урочищі "Великі Кучугури" Василівського району напередодні створення Каховської ГЕС [5, с. 3-44; 6, с. 175-193], однак більшість матеріалів цієї пам'ятки залишається неопублікованою й на сьогодні. Крім цих чинників, на визначення кількості городищ золотоординського періоду, на нашу думку, вплинули й різні підходи до характеру й типів поселень не лише для Запорізького краю, але й для інших регіонів [7, с. 45-51].

За спостереженнями В. Л. Єгорова, у межах Запорізькі області існувало два золотоординських городища або міста - Кучугурське (Великі Кучугури) й "Кінські Води". Перше з них було значним адміністративним центром великої області, можливо, містом Шехр ал-Джедід. Інші поселення регіону, на яких зафіксовані вали, виключені з числа золотоординських [1, с. 12, 84-87]. Г. О. Федоров-Давидов фіксував на Нижньому Дніпрі одне або два міста чи городища - Запорізьке (Кучугурське) та "Кінські Води" (іноді замість останнього - Таваньське в Херсонській області) [8, с. 235; 9, р. 15, abb. 1; 10, с. 40-41; 11, с. 88].

За А. О. Козловським, який відзначає відсутність городищ в регіоні в IX-XIV ст. [12, с. 6], умовно поселення часів Золотої Орди поділяються на два типи. Перший з них в пониззі Дніпра представлений поселеннями, на яких зафіксовані будівлі з цегли і каміння: Кучугурне, Кам'янка- Дніпровська. До другого типу, що становить переважну більшість, дослідник відносить поселення з напівземлянками та легкими наземними житлами. Серед пам'яток першого типу Кучугурне, судячи з розкопок, було великим міським центром. Інші поселення майже не досліджувались, хоча, на думку А.О. Козловського, тут також знаходились якісь міські або протоміські центри [13, с. 10; 14, с. 130]. Це були великі поселення-селища з кам'яними і цегляними будівлями, адміністративно- релігійні центри регіонів, де мешкала верхівка, а також зосереджувалось ремісниче виробництво і торгівля. На особливий статус цих пам'яток, навіть при незначних дослідженнях, вказує багатий речовий матеріал. Виникнення цих поселень, на його думку, можливо пов'язати із загальною стабілізацією в золотоординській державі наприкінці XIII - на початку XIV ст. Пік цього явища припадає на першу половину XIV ст., коли розвиваються міські центри Подніпров'я [13, с. 12-13; 14, с. 132-133].

Отже, у своїх роботах дослідники до числа золотоординських городищ (або міст) в Запорізькій області одностайно відносять поселення без укріплень в урочищі "Великі Кучугури", де на площі більш як 10 га відкрито мечеть з мінаретом, лазню, багатокімнатний будинок та інші споруди [5, с. 3-44; 6, с. 175-193]. Решта поселень часів Золотої Орди, на яких проводились археологічні дослідження, залишились поза увагою дослідників. При відсутності даних про реальні розміри більшості цих пам'яток треба розглянути характер будівель та наявність на них фортифікації. Так, роботами Д.Я. Сердюкова (1899-1900 рр.) і Ф.М. Кіранова (1929 р.) на Кам'янських кучугурах (сучасна пристань м. Кам'янка-Дніпровська) виявлені залишки будівель і жител з обпаленої цегли, цегли-сирцю "татарського типу", каміння та дерева, джучидські монети [15, с. 33-36; 16, с. 42; 17, с. 28-35]. У 2001 р. на цій ділянці були відкриті залишки металургійного центру виплавки чавуну. Лабораторний аналіз зразків виробів з металу дав доволі ранню дату - початок IX ст. Як відзначили автори статті, традиційно виробництво чавуну на цій території відноситься до XIV ст., тому уточнення хронологічних рамок існування центру чавуноливарного виробництва можливе лише при наявності датуючих речей [18, с. 80-85]. Вірогідно, мешканці цього поселення, що знаходилось в межах Кам'янського городища скіфської доби, могли використовувати вали останнього і за часів Золотої Орди. Випадки вторинного використання укріплень більш ранніх періодів добре відомі на давньоруських пам'ятках Середнього Подніпров'я в ХІІ-ІІІ ст. [19, с. 15, 23-24].

Схожа ситуація, ймовірно, спостерігається й на Знам'янському городищі скіфської доби. За легендою, тут було місто, яким правила "франкська" цариця Сурка-Білозерка. Хан Мамай, домагаючись її руки та не знайшовши порозуміння, зруйнував це місто [4, с. 41]. У 1940 р. досліджувались укріплення пам'ятки, що складались із зовнішнього та внутрішнього валів. На