З-поміж усіх членів гуртка народовольські ідеї сприйняв лише Л. Кирилов. Решта обмежилась самоосвітньою діяльністю.

В 1884-1886 роках в Одесі діяли гуртки учнівської молоді, що сприйняли програмні засади «Народної волі». Дізнанням з'ясовується, «...що ще в 1884 році серед вихованців 3-ї Одеської гімназії утворився, з ініціативи Кобермана і Верцинського, гурток «саморозвитку», до складу якого входили гімназисти Коберман, Голандський, Розенбліт, Верцинський, Горнштейн, Давід Барац, Симон Гінзбург, Євген Колбасін та інші. Гурток мав свою касу, що складалась з добровільних внесків, виключно для придбання нелегальної літератури. Невдовзі до гуртка приєднався Шаргородський, на квартирі якого восени цього ж року, Голандський, Барад, Верцинський, Горнштей та Гінзбург, виготовили, за допомоги гектографа більше 50 примірників злочинних закликів та брошур. На початку 1885 року до гуртка Олена Шиф, Фейга Рапопорт, Григорій Хінський, Лазарович, Ландо, Вікторія Левіаш та інші, до того ж зібрання відбувалися на квартирі Хінського та Кобермана. Видання для читань постачались Голандським та Оленою Шиф, яка в свою чергу отримувала їх від Якова Грінцера» [8, с.44-45].

В наступному 1886 р. «...гурток розпався на декілька окремих груп, до того ж в «головну» або «центральну» групу відійшли Коберман, Гінзбург, Шаргородський і Шиф. Літературне майно групи зберігалось в той час почасти у Кобермана і Шиф, й почасти у Голандського і Розенбліта. Влітку 1886 року головний гурток, що вже прийняв в основу своєї діяльності народовольську програму, зав'язав відносини з Хмєлєвцєвим та Єфімом Леваді (Левіт) і звернув увагу на пропаганду серед робітників. Восени цього ж року, Коберман, Гінзбург і Розенбліт поступили до Новоросійського Університету, і не пориваючи зв'язків з членами свого гуртка, приєднались невдовзі до «центрального» студентського гуртка, до складу якого входили Марморштейн, Рашевський, Пилев, Дроздов, Грінцер, Месхі, Давід Брад, Леонтій Кирилов та інші» [8, с.45].

Перелік членів гуртків яскраво ілюструє широку участь учнів єврейського походження в опозиційній діяльності. Надзвичайно важливими для характеристики учнівського опозиційного руху є спогади самих учасників гуртків. Так, за свідченням революціонера, ученого, публіциста, а також колишнього учня Бердянської чоловічої гімназії Н.Л. Геккера в 1878-1879 роках у м. Бердянську діяла низка учнівських гуртків різного спрямування. В опублікованих після смерті Н.Л. Геккера мемуарах зазначається, що у вказаний час у бердянських чоловічий та жіночій гімназіях «...організовувались гуртки, групи та підгрупи, читалися разом книжки та різні новинки, готувались реферати, кипіли дискусії та суперечки...» [9, с.100]. Стосовно спрямування цих учнівських гуртків Н.Л. Геккер згадував, що «...і в одній лише гімназії нашій можна було легко вирізнити три головних напрямки, які переважали в тогочасному революційному рухові: 1) політичний з терористичним відтінком, 2) пропагандистський або народницький та 3) просвітницький або культурницький» [9, с.102]. Автор спогадів вказує на слабкість політичного напрямку: «В нашій гімназії терористичне спрямування знайшло собі небагато прихильників та послідовників. Вірніше сказати, воно зустріло в наших народницько-пропагандистських та аполітично налаштованих гуртках не співчуття, а різкий спротив та опозицію» [9, с.108]. В 1879-1880 роках в цьому ж місті проводилось слідство у справі «...про звинувачення учнів Бердянської гімназії Хаєцького, Крейзера,